Исто́рия Ру́сской це́ркви — история православной церкви на территории исторической Руси, в частности, княжества Киевского, а также Великого княжества Московского, царства Русского, а впоследствии Российской империи, СССР, а после распада последнего в 1991 году — государств, образовавшихся на его территории, на которую продолжает свою исключительную церковную юрисдикцию Московский патриархат.
Современная церковная и светская историография Русской церкви в качестве начальной точки имеет обычно 988 год (подробнее см. в статье Крещение Руси); более традиционная церковная историография возводила историю Церкви в пределах Руси к апостольской эпохе[1]. Первые сведения о существовании христианских общин в Киеве относятся ко второй половине IX века.
Автокефальная церковная организация с центром в Москве де-факто была основана в 1448 году, когда русские епископы самостоятельно, без участия Константинопольского патриарха, избрали и поставили Иону митрополитом и предстоятелем Русской церкви.
С 1589 года предстоятель Русской поместной церкви — митрополит Московский становится патриархом (см. статью Патриарх Московский и всея Руси).
История, излагаемая в настоящей статье, есть история современной Русской православной церкви (Московский патриархат); она до того или иного исторического рубежа есть также история иных религиозных объединений и течений, с точки зрения принятой в них историографии, например старообрядческих, Украинской православной церкви Киевского патриархата, Украинской автокефальной православной церкви и других.
Відповідь:
Пояснення:
Революція 1905—1907 в Україні — перша загальнонародна демократична революція, котру традиційно називають першою російською революцією; найбільш активними її учасниками на території українських земель стали проросійськи налаштовані політичні сили. Політичними факторами стали:
архаїчність державного управління у формі самодержавства;
недоліки державної «бюрократичної машини»;
поглиблення «кризи еліт»;
відсутність політичних свобод для підданих імперії.
Економічними чинниками революції були:
наявність залишків кріпосництва на селі;
необхідність зміни форм селянського землекористування;
економічна криза 1900–03 та ін.
Причинами соціально-психологічного характеру стали:
посилення протистояння між працею і капіталом;
селянськими товарними і технологічно застарілими поміщицькими господарствами;
протиріччя між центром та окраїнами, державним централізмом та місцевим патріотизмом;
зростання національної самосвідомості окраїн і національних рухів, революційний романтизм, психологічне піднесення.
Важливим зовнішньополітичним чинником стала поразка імперії Романових в російсько-японській війні 1904—1905.
