Параграф -27 5 класс .составить к параграфу список действующих лиц поэмы "одиссея". пример: одиссей - царь итаки, возвращающийся домой после взятия трои.

 Концентрация производства и капитала. Старые и новые лидерыКак вы уже знаете, бурное развитие промышленности в последние десятилетия XIX в. сопровождалось появлением новых, технически более совершенных и производительных машин, транспортных средств и т. д. Это вело к укрупнению производства.В новых отраслях промышленности (автомобильной, химической, электротехнической и др.) за относительно короткий срок был пройден путь от первых опытов в полукустарных мастерских до создания мощных предприятий.Приведём пример. В 1893 г. Г. Форд испытал свой первый изготовленный в мастерской автомобиль, который, по его признанию, «напоминал крестьянскую тележку». В 1903 г. уже было основано «Общество автомобилей Форда», в 1906 г. построено первое трёхэтажное заводское здание. К началу Первой мировой войны предприятия Форда превратились в своего рода империю с филиалами в Англии, Австралии и других странах. Здесь производилось 248 тыс. автомобилей в год.О росте автомобильного производства Г. Форда рассказывают данные таблицы. Год Площадь, занимаемая предприятием (в акрах) Числоработающих Количествофилиалов Количество выпускаемых автомобилей в год 1903 0,28 311 1 1780 1908 2,65 1908 14 6181 1911 32 4110 Нет данных 45 000 Рассмотрите приведённые в таблице данные. Какие показатели отличаются особенно заметным ростом? Как вы думаете, за счёт чего он достигался?Укрупнение предприятий, концентрация промышленного производства происходили не только вследствие развития технологий. Дело было ещё и в том, что в условиях бурного промышленного роста усиливалась конкуренция. Чтобы укрепить свои позиции в той или иной отрасли, предприятия объединялись в картели, синдикаты, тресты. Степень взаимодействия участников в этих объединениях различалась. В картелях, например, предприятия договаривались об объёме производства, рынках сбыта, ценах на однородную продукцию, но сохраняли финансовую и производственную самостоятельность. А в трестах они полностью переходили под единое управление, становились пайщиками одной компании. Цель названных объединений состояла в том, чтобы занять монопольное (единовластное, господствующее) положение в своей отрасли. Отсюда их общее название — монополии.Признанной «страной трестов» стали Соединённые Штаты Америки. В 1900 г. монопольные объединения, численно составлявшие 8% всех предприятий этой страны, выпустили 59,9% промышленной продукции, а к 1913 г.увеличили этот показатель до 80%. Крупнейшие из монополий часто распространяли свою власть сразу в нескольких отраслях, чтобы контролировать и производство, и доставку той или иной продукции. Так, нефтяной трест семейства Рокфеллеров «Стандард ойл» к началу XX в. контролировал 90% всей продукции нефти в США. Помимо нефтяных месторождений, он владел 70 тыс. км нефтепроводов, океанскими пароходами. Позже в трест вошли предприятия газовой и электротехнической промышленности, заводы по производству цветных металлов и др.Сходные явления имели место в других странах. В Германии две крупные компании — «Сименс-Гальске» и Всеобщая компания электричества (АЭГ) — производили около 2/3 продукции электротехнической промышленности, в судостроении также господствовали две компании — «Северогерманский Ллойд» и «Гамбург — Америка». В автомобильной промышленности Франции тон задавали две мощные фирмы — «Рено» и «Пежо». Наряду с концентрацией производства происходила концентрация капитала. В 1909 г. девять берлинских банков контролировали 83% всего финансового капитала страны, в это же время в Великобритании 12 банков управляли 70% всего банковского капитала.Борьба между промышленными и финансовыми монополиями шла не только за внутренние, но и за внешние рынки. Первые места по капиталовложениям за пределами своих стран в начале века занимали Великобритания и Франция. Британская буржуазия предпочитала вкладывать средства в колонии, где можно было получить большие прибыли за счёт дешёвого сырья и нещадной эксплуатации рабочей силы. Французские капиталы чаще вывозились за границу в виде займов под высокие проценты. Францию не без оснований называли «ростовщиком Европы». К началуПервой мировой войны в числе должников французских банков были Россия, Великобритания, Испания и другие государства.В начале XX в. стала особенно заметна неравномерность темпов развития в группе ведущих стран мира. США и Германия, позже вставшие на путь индустриализации, догоняли по многим экономическим показателям традиционных лидеров — Великобританию и Францию. США выдвинулись на первое место в мире по выплавке стали, добыче угля и нефти, производству электричества и выплавке меди. Германия обогнала Великобританию по производству стали и чугуна. 2.

Наприкінці серпня 1939 р. міністр закордонних справ Німеччини Й. Ріббентроп і народний комісар закордонних справ СРСР В. Молотов підписали у Москві договір про ненапад та секретний протокол до нього, відмий під назвою пакт Молотова-Ріббентропа. У таємному протоколі Третій Рейх та СРСР поділили між собою сфери впливу в Центрально-Східній Європі. 1 вересня 1939 р. німецькі війська розпочали напад на Польщу. У відповідь на агресію Німеччини 4 вересня 1939 р. Великобританія та Франція оголосили їй війну. 17 вересня 1939 р. відповідно до укладеного пакту з Німеччиною Радянський Союз розпочав вторгнення на територію Польщі зі сходу, зайнявши Західну Україну та Білорусь. Ці події стали початком Другої світової війни.

Новий радянсько-німецький договір від 28 вересня 1939 р., підписаний у Москві, закріпив кордони між СРСР та Німеччиною вздовж річок Сян і Буг. На західних землях колишньої польської держави нацисти утворили Генерал-губернаторство, до складу якої увійшли українські Лемківщина, Посяння, Холмщина і Підляшшя. Більшовики окупували Галичину і Волинь. У 1940 р. до СРСР були приєднані Бессарабія та Північна Буковина. Відбулася "радянізація" новоприєднаних територій, що супроводжувалась репресивними заходами. 22 червня 1941 р. Німеччина та її союзники напали на Радянський Союз. Почалася німецько-радянська війна.

Від початку воєнних дій Червона армія зазнала значних втрат через стратегічні прорахунки радянського командування та непідготовленість до ведення оборонних дій. До середини липня 1941 р. частини вермахту із союзницькими військами Румунії та Угорщини захопили Галичину, Західну Волинь, Буковину, Бессарабію; у середині серпня окупували Правобережну Україну, у вересні зайняли Київ і Полтаву, а вже в середині жовтня 1941 р. – Харків та Донбас. У липні 1942 р. була окупована вся територія України.

Під час відступу більшовики застосували тактику "спаленої землі": руйнували промислові об’єкти, харчові запаси, залізниці, розстрілювали тисячі людей. Зокрема, за підрахунками дослідників О. Романіва та І. Федущак, влітку 1941 р. через неможливість евакуації в'язнів більшовики замордували близько 22 тис. людей, яких утримували у тюрмах Західної України.

Німецька окупація України 1941–1944 рр. принесла нові лихоліття для населення. Нацисти вважали територію Східної Європи, в тому числі Україну, життєвим для німецького народу. Плани щодо цієї території були викладені у генеральному плані "Ост", відповідно до якого після перемоги Німеччини у війні нацисти мали провести зачистку території Східної Європи від "неарійського елементу" та колонізовувати захоплені землі.  

Окуповані території нацисти освоювали шляхом етноциду і терору, в результаті якого було майже повністю винищене єврейське та циганське населення. Майже 2,4 млн осіб, більшість з яких – українці, були вивезені на примусові роботи до Німеччини (т. зв. остарбайтери). Близько 6 млн українців служило у збройних силах антигітлерівської коаліції, понад 4 млн з них загинуло.

Для здійснення своїх планів Німеччина провела поділ українських  земель: дистрикт Галичина (увійшов до складу Генерал-губернаторства 1 серпня 1941 р.), рейхскомісаріат "Україна" (Правобережжя разом з Волинню, більша частина Лівобережжя, а також прилеглі до Криму області), українські землі під румунською окупацією (Північна Буковина, частина Бессарабії та Трансністрія – румунська область з центром в Одесі), а також Закарпаття, яке входило до складу Угорщини. Прифронтовими областями керувала німецька військова адміністрація.

У перші місяці війни СРСР втрачав велику кількість солдат. Німці успішно вглиб території, хоча і не так блискавично як планували. У грудні 1941 р. частини вермахту зазнали першої поразки під Москвою. Внаслідок успішного контрнаступу Червона армія відкинула німецькі війська на 400 км. Проте 1942 р. під Харковом німці оточили та знищили три армії Південно-Західного фронту (21-шу, 28-му та 38-му). Це був один із найбільших військових провалів СРСР у роки війни.

Переломною подією у війні стала Сталінградська битва 17 липня 1942 р. – 2 лютого 1943 р. Після перемоги на Курській Дузі в липні-серпні 1943 р. радянські війська перейшли в контрнаступ, а невдовзі звільнили Лівобережну Україну та Донбас. 6 листопада 1943 р. ціною 417 тис. життів був звільнений Київ. У жовтні 1944 р. вся українська територія була звільнена від німецьких окупантів.

У тому ж 1942 р. керівництво ОУН(б) прийняло рішення про формування збройних загонів самооборони. Загони мали захищати населення від німецьких, польських та радянських військових формувань. ОУН виробила свою стратегію ведення боротьби: в стані озброєного нейтралітету дочекатися закінчення війни і боротися з виснаженими окупантами за незалежну Україну. З 1943 р. всі загони української самооборони отримали назву Українська повстанська армія (УПА