По окончании Смутного времени, правительство новой династии — Романовых — приступает к активной законотворческой деятельности.
Интенсивный рост числа указов за период от Судебника 1550 года до Уложения 1649 года виден из следующих данных:
1550—1600 гг. — 80 указов;1601—1610 гг. − 17;1611—1620 гг. — 97;1621—1630 гг. — 90;1631—1640 гг. — 98;1641—1648 гг. — 63 указа.Всего за 1611—1648 гг. — 348, а за 1550—1648 гг. — 445 указов[1]
В итоге к 1649 году в Российском государстве существовало огромное количество законодательных актов, которые не только устарели, но и противоречили друг другу.
Этому хаосу разбросанность нормативных актов по ведомствам (по традиции новые законы издавались по запросу того или иного отраслевого приказа, а после утверждения «приписывались» к указной книге этого приказа). Имело место и отсутствие координации в правоприменительной деятельности: зачастую о новой записи в указной книге знали только чиновники конкретного приказа.
Кроме того, казуальный характер правовых норм[2] предшествующего периода становился неэффективным. Законодатель теперь стремился регламентировать правовые основы, то есть перейти к нормативному толкованию правовых норм[3].
К принятию Уложения подтолкнул и вспыхнувший в 1648 году в Москве Соляной бунт; одним из требований восставших был созыв Земского Собора и разработка нового уложения. Бунт постепенно затих, но в качестве одной из уступок восставшим царь пошел на созыв Земского собора, который продолжал свою работу вплоть до принятия в 1649 году Соборного Уложения. Достоверный источник
В історії війн деякі битви вирішували долю поодиноких народів та держав на довгі десятиліття — а то і століття. До таких битв належить без сумніву і битва під Полтавою, яка вирішила долю не тільки Швеції і Московського царства, але також і України. Для України наслідком Полтавської катастрофи була московська військова окупація й щораз більше обмеження автономних прав Козацько-Гетьманської держави.
Лівобережна Україна 1709 року зазнає відчутного удару по своєму самоврядному статусу.
Полтавська битва мала далекосяжні наслідки і для всієї Європи. Шведський історик Петер Енґлунд зазначає:
Від дня Полтавської битви закінчився період шведського панування, Московське царство почало звільнятися від свого старого ворога, могутнього сусіда, який закривав вихід до Балтійського моря. Водночас, Полтавська битва стала колосальною катастрофою не тільки для Швеції, але й для Європи; вона зламала колишній баланс влади, — могутність після Полтави переходить від Швеції до Московського царства, яка міцніє і перетворюється у велику державу.
