ответ:
конец xvi - начало xvii века были преддверием смуты. сразу несколько факторов работало на то, чтобы в россии в скором времени начался глубокий кризис.
первый фактор был природным. это был великий голод 1601-1603 годов, вызванный похолоданием климата в результате извержения вулкана уайнапутина в южной америке. во всем мире настала холодная погода, но россия, изначально холодная страна, была подвержена бедствию больше других. в результате начались неурожаи, недороды, резкое падение уровня жизни населения.
вторым фактором были последствия опричнины. опричникам ивана грозного удалось уничтожить всех врагов государства, но на их землях настало запустение и разруха. опричники ничего не делали для того, чтобы наладить на землях казненных новое , они убивали и уезжали. в результате в целых регионах наступала анархия, росло количество разбойничьих шаек, крестьяне бежали с земли.
третьим фактором было растущее недовольство всех сословий. бояре после опричного террора чувствовали, что время их власти уходит, и ненавидели дворян, число которых продолжало расти. дворяне нуждались в новых землях с крестьянами, земли получить они могли, а вот крестьян после опричного разора и великого голода для них не было. казаки опасались, что государство примется за них и начнет уничтожать их вольности.
наконец, четвертым фактором, дестабилизовавшим положение в обществе, была низкая легитимность бориса годунова как царя. он не был рожден царем, а стал им в результате пресечения династии рюриковичей московских. на это наложился великий голод, который недоброжелатели годунова стали трактовать как знамение о том, что он незаконно захватил престол.
совокупность этих факторов в конечном итоге и породила смутное время.
объяснение:
-
На противагу швидкому виокремленню Галичини в удільне князівство стратегічно важлива для Києва Волинь перебувала в залежності від нього до 1160-х. Її виділення в окреме князівство розпочав київський князь Ізяслав Мстиславич, онук Володимира Мономаха, який почувався непевно на київському престолі. Його син Мстислав Ізяславич зумів зберегти Волинь у власності родини, і з того часу Волинська земля розвивалась як незалежне князівство[11].
Заснування єдиного князівства
Роман Мстиславич — засновник Галицько-Волинського князівства.
Об'єднання Галичини і Волині було здійснено волинським князем Романом Мстиславичем, сином Мстислава Ізяславича. Скориставшись безладдям у Галичі, він вперше захопив його 1188, але не зміг утримати під натиском угорців, які також вдерлися до галицької землі на заклик місцевих бояр. Вдруге Роман приєднав Галичину до Волині 1199 після смерті останнього галицького князя з роду Ростиславичів. Він жорстоко придушив місцеву боярську опозицію, що чинила опір його спробам централізувати управління, і заклав основи єдиного Галицько-Волинського князівства.
Водночас князь Роман втрутився у боротьбу за Київ: здобув 1204, прийняв титул Великого князя Київського; 1202, 1204 здійснив успішні походи на половців, чим завоював популярність серед простого населення. На початку XIII століття князь Роман перетворився на наймогутнішого правителя Східної Європи, якого літописці називали «великим князем», «самодержцем усієї Руси» та «царем в Руській землі»[12]. Реалізувати до кінця своїх планів він не зміг через війну з Польським королівством, у якій загинув 1205[13].
