оборона севастополя 1854—1855 годов — 349-дневная оборона войсками севастополя (главной базы черноморского флота) в крымской войне. эту оборону называют также «первой обороной севастополя», в отличие от обороны города в 1941—1942 годов.
оборона севастополя
основной конфликт: крымская война
malakhov2.jpg
оборона севастополя (франц рубо)
дата
5 (17) октября 1854 — 28 августа (9 сентября) 1855 (союзные войска вступили в город только 30 августа (11 сентября), через два дня после оставления его )
место
севастополь (российская империя)
итог
победа союзников.
противники
российская империя российская империя
великобритания британская империя
франция французская империя
османская империя османская империя
flag of italy (1861–1946).svg сардинское королевство
командующие
андреевский флаг корнилов в.а. †
андреевский флаг истомин в.и. †
андреевский флаг нахимов п.с. †
российская империя тотлебен э.и.
российская империя горчаков м.д.
франция франсуа канробер
франция жан-жак пелисье
франция патрис де мак-магон
великобритания фицрой раглан †
flag of italy (1861–1946).svg альфонсо ла-мармора
силы сторон
48 500 человек задействованы на оборону севастополя, а всего в крыму было 85 000 солдат
175 000 человек
потери
102 000 общие
128 387 общие
commons-logo.svg аудио, фото, видео на викискладе
блокада севастополя стала кульминацией крымской войны. севастополь (гарнизон около 7 тысяч человек), не имевший заранее подготовленной обороны города с суши, подвергся удару -французского десанта (более 60 тысяч человек) и флота, превосходившего флот по боевым кораблям более чем в три раза. в короткий срок на южной стороне города были созданы оборонительные укрепления, тогда как вход с моря в севастопольскую бухту перекрыли специально затопленные корабли. союзники по антироссийской коалиции — , франция и турция — рассчитывали, что город будет захвачен за неделю, однако они недооценили стойкость оборонявшихся войск, в ряды которых влились сошедшие на берег моряки черноморского флота. в обороне города приняли участие и мирные жители. осада продлилась 11 месяцев. в ходе осады союзники провели шесть массированных артиллерийских бомбардировок севастополя с суши и моря[1].
севастопольскую оборону возглавлял начальник штаба черноморского флота вице-адмирал в. а. корнилов, а после его гибели — командующий эскадрой вице-адмирал (с марта 1855 года — адмирал) п. с. нахимов. настоящим «гением» обороны севастополя стал военный инженер генерал э. и. тотлебен.
после и инкерманского сражений 1854 года борьба за город перешла в затяжную стадию. пережив зиму, к которой они были плохо подготовлены, союзники прорвались в азовское море. к маю 1855 года войска антироссийской коалиции на полуострове насчитывали 175 тысяч человек, войска — 85 тысяч, в том числе 43 тысячи в районе севастополя[1].
в ночь на 28 августа (9 сентября) 1855 года противник овладел ключевой позицией — малаховым курганом, что предрешило исход севастопольской обороны. дальнейшая оборона города не имела смысла. князь горчаков за одну ночь перевёл свои войска на северную сторону. город был подожжён, пороховые погреба — взорваны, военные суда, стоявшие в бухте, — затоплены. союзники, однако, не решились преследовать российские войска, считая город заминированным, и только 30 августа (11 сентября) вступили в дымящиеся развалины севастополя.
оборона севастополя продемонстрировала умелую организацию активной обороны, основанной на взаимодействии сухопутных войск и флота. характерными её особенностями стали непрерывные вылазки обороняющихся, ночные поиски, минная война, тесное огневое взаимодействие корабельной и крепостной артиллерии[1].
28 червня 1914 року у Сараєво, столиці Боснії, сербський націоналіст Гаврило Принцип вбив наступника австро-угорського престолу ерцгерцога Франца-Фердинанда. Дядько Франца-Фердинанда, імператор Франц-Йосиф, не дуже любив племінника, але для нього це стало справою принципу.
Австро-Угорщина оголосила Сербії ультиматум. Сербія погодилася, але частково. Австро-Угорщину це не задовольнило, і вона оголосила Сербії війну. Росія, як союзник Сербії, розпочала мобілізацію. 1 серпня Німеччина оголосила війну Росії (це вважають початком Першої світової війни). А ще через два дні Франції. Шлях до Франції пролягає через Бельгію, тому Німеччина ввела туди свої війська. Британія, як союзник Бельгії, оголосила війну Німеччині. Австро-Угорщина, як союзник Німеччини, оголосила війну Росії.
Прихильники різних поглядів акцентують увагу на різних причинах початку війни. Одні відзначають, що перед початком конфлікту найбільш хвацькі країни — Британія та Франція насамперед — встигли зробити більшу частину світу своїми колоніями. Новопостала Німецька імперія заявила про необхідність перерозподілу. Сформувалося два протиборчих блоки — Антанта: це Британія, Франція, Росія та союзники, і Троїстий союз, який після певних перетрубацій, трансформувався у Четверний союз Німеччини, Австро-Угорщини, Османської імперії та Болгарії з союзниками.
Ще одна важлива причина — це зростання рівня мілітаризму та шовінізму. Війну розглядали не тільки як ефективний засіб вирішення державних справ, але й як заняття благородне та необхідне.
На практиці, військові будні перетворилися на гниття у сирому і брудному окопі, в очікуванні смерті або від граду ворожої артилерії, або від хімічної зброї, або від хвороби. Тисячі солдатів гинули від кулеметів за ділянку землі у кілька кілометрів, що зрештою не мало ніякого сенсу. Перша світова стала війною, що покінчила з уявленням про війну як благородну справу, і змінила наше уявлення про масове насильство.
Перед початком війни її учасники мали свої плани щодо українських земель. Росія прагнула приєднати Галичину, Буковину та Закарпаття. Австро-Угорщина поклала око на Волинь та Поділля. Німецькі правлячі кола спали і мріяли про родючі та багаті на ресурси українські землі, що стали б ідеальною колонією для подальшого освоєння. Поляки мріяли про відновлення своєї держави в «історичних кордонах», куди входило все Правобережжя. Румунія була не проти відтяпати Буковину.
Українців Перша світова війна застала по різні боки фронтів. Українці Австро-Угорщини оголосили, що підтримають свою країну у війні проти царської Росії, майже одразу після початку. 2 серпня 1924 року у Львові було створено Головну українську раду на чолі з Костем Левицьким. Він координував діяльність українців, що підтримували Австро-Угорщину. У травні 1915 року цей орган еволюціонував у Загальну українську раду, на чолі з тим же Костем Левицьким. На відміну від Головної української ради, ЗУР претендувала представляти інтереси уже всіх українців, а не лише підавстрійських.
Одним з принципово важливих кроків Головної української ради стало створення у серпні 1914 року військового формування українських добровольців — Легіону українських січових стрільців (УСС). Записувалися до них, переважно, учасники спортивних товариств «Сокіл», «Січ» та «Пласт».
Легіонери обороняли від наступу росіян Ужоцький перевал восени 1914 року та гору Маківку у Карпатах весною 1915ого. У вересні 1916 року після боїв за гору Лисоню, січові стрільці зазнали настільки значних втрат, що змушені були розформуватися.
У тому ж серпні 1914 року було створено Союз визволення України — організацію українських емігрантів з Російської імперії в Австро-Угорщині. Організатори союзу, Дмитро Донцов та Василь Дорошенко у війні робили ставку на Центральні держави (так ще називають Четверний союз). Пізніше, СВУ взяв участь у створенні та діяльності Загальної української ради, де забезпечив представництво наддніпрянців.
Щодо українських сил у складі Російської імперії, то вони не були такими єдиними як українці Австро-Угорщини. Симон Петлюра висловив особисту позицію «про необхідність виконання громадянського обов'язку» і своєю діяльністю підтримував Російську імперію у війні. Товариство українських поступовців, як головний координуючий орган українських сил, після довгих дискусій, аж у 1916 році прийняло дуже вчасне і потрібне рішення: заявило про свій нейтралітет у війні. Жодна зі сторін не могла забезпечити інтересів українців, отже і підтримувати когось з них сенсу не було.
Тим часом фронт на українських землях уже кілька разів встиг то в одну, то в іншу сторону, подібно до маятника. 1914 рік був більш успішним для Російської імперії. Царські війська зайняли Галичину у результаті успішної Галицької битви.
