К белому духовенству относятся женатые священнослужители, не дававшие монашеских обетов. Им разрешено иметь семью и детей.
Когда же говорят о чёрном духовенстве, имеют в виду монахов, рукоположенных в священный сан. Они посвящают всю свою жизнь служению Господу и дают три монашеских обета — целомудрия, послушания и нестяжания (добровольной нищеты).
Человек, который собирается принять духовный сан, ещё до рукоположения обязать сделать выбор — жениться или стать монахом. После рукоположения жениться священнику уже нельзя. Священники, которые не вступили в брак до принятия сана, иногда вместо пострига в монахи выбирают целибат — дают обет безбрачия.
за життя аменхотепа iii фараоном став його 17-річний син аменхотеп iv, матір’ю (ехнатона) якого була цариця тія, донька провінційного жерця, до того ж із домішкою нубійської крові в жилах. тія добре зналася в політиці, була розумною і вольовою жінкою й усіляко своєму чоловікові у вершенні державних справ. аменхотепа iv, свого сина, вона одружила з вродливою і розумною нефертіті, ім’я якої означало "прекрасна прийшла".
релігійно-політична реформа ехнатона не дістала в суспільстві належної підтримки. фараон не зумів переконати народ, що настала пора зректися язичеської релігії, яка стала способом життя єгиптян. фараон явно поспішив знищити дуже популярний в країні культ озіріса, який обіцяв нужденним і пригнобленим царство справедливості бодай на тому світі. сонцепоклонницька реформа не зняла соціальну напругу в суспільстві, навпаки, посилила її, принісши народу нові економічні тягарі (будівництво столиці й храмів атону обернулося для єгиптян новими податками та примусовими роботами), розв’язала руки чиновникам для масових службових зловживань. за 17 років мирного царювання фараона-реформатора підупав і міжнародний престиж єгипту, через що культ атона став для патріотично настроєних єгиптян символом приниження їхньої держави. тому сонцепоклонницька реформа не прижилася на єгипетському грунті. коли 41-річний фараон назавжди спочив від земних турбот, народ, либонь, полегшено зітхнув, а нові володарі, які "не мали ні авторитету їхнього попередника, ні його фанатизму й волі, ні самого бажання продовжувати його справу", заходилися вводити суспільне життя у звичне русло. так, ехнатонів зять сменхкар, який царював зовсім недовго і помер молодим при загадкових обставинах, відновив загальнодержавний культ амона. потім царська влада дісталася шести чи дев’ятирічному зятю ехнатона тутанхатону, який, зрозуміло, став іграшкою в руках великодосвідчено-гофіванського жрецтва. тутанхатон ("живий образ атона") ліквідував загальнодержавний культ атона, перейменував себе на тутанхамона і перебрався з ахетатона в мемфіс*. останній крок у напрямі ліквідації реформи зробив ехнатонів воєначальник хоремхеб, який задля зміцнення своєї влади одружився на молодшій сестрі нефертіті й назвав "батьком своїх батьків" тутмоса iii. хоремхеб викляв ехнатона, назвав його злочинцем, розправився з його прибічниками. він звелів жителям ахетатона виселитись із цього міста й перетворив його на каменоломню. отже, наприкінці царювання xviii династії життя в єгипті, збурене фараоном-єретиком, увійшло в звичне русло.
нині існує й інше трактування сонцепоклонницької реформи ехнатона. окремі єгиптологи не вважають фараона-реформатора ані диваком, ані романтиком, ані безмежним владолюбцем, ані недругом аристократів та столичного жрецтва. він, на їхню думку, мав свої релігійні уподобання і достатню владу, щоб надати їм офіційного статусу. звеличуванням культу атона фараон не підривав релігійну ортодоксію, адже її в єгипті не існувало. реформаторська діяльність ехнатона була цілком безпечною для фіванської аристократії і жрецтва, тому вони не перешкоджали фараонові тішитись своїми нововведеннями. після смерті ехнатона ніяких реакційних зрушень в єгипті не сталося, а відбулося поступове повернення до традиційного релігійного життя.
