К әдебиет жау тылындағы бала өте қиын сура жауабымен​

Дәрігер-қай-қайсымызды болсын қорғайтын Алладан келген жауынгер, оққағар қалқанымы. Нағыз дәрігер қаншама адамның көңіліне шарапат сеуіп, өміріне шипанұр сыйлайды. Адам болып дүниеге келген сәттен бастап оның ең бірінші құқығы-өмір сүру. Құқық деген әрбір сала бойынша заң жүзінде бекітілген. Дәрігердің атап айтатын құқықтарын білгені медицина саласына көптеген жеңілдік береді. Осы құқықтарға сай істелген жұмыста еш уақытта шалалық болмауы тиіс. Қазіргі заман талабына сай дәрігердің барлығы да өзінің құқығы жайлы мәліметті біле жүргені артық болмас еді.

Степове безмежжя тече буйною зеленавістю хлібів, мерехтить під сонцем. Степовий океан манить і кличе. Хоч би звичайна тополя чи явір появились серед зелено-голубих хвиль. Півдня ідемо, і тільки пшениці та ще соняшники, які ледь-ледь розплющують свої золоті очі крізь волохаті вії.
Раптом на обрії — оазис. Може, це марево?
Наближаємось, але марево не зникає. Навпаки, ще краще видно могутні дуби, кучеряві липи, яблуні і навіть березу, що вибігла, ніби дівчина з рушниками.
Це — хутір Надія, закладений відомим драматургом Іваном Карповичем Тобілевичем (Карпенком-Карим).
У тіні дерев мріє батьківська хата, де народилися сини, корифеї українського театру: Іван Карпенко-Карий, Панас Саксаганський, Микола Садовський.
Алеї парку, широкий став переконують, що письменник знав не тільки перо, але й працю грабаря.
Серед широкого подвір'я звелися дуби, посаджені славнозвісними акторами, які перебували на хуторі. Дуби сягають півсотні метрів у небеса.
Трохи далі можна побачити ще кілька дубів, які звуться "Чумаки", їх саджали почесні гості, віддаючи шану українським чумакам. Рости цим дубам вічно.
Неподалік хати — великий світлий будинок. Це — меморіальний музей, в якому зібрано особисті речі братів Тобілевичів і цікаві документи.
Дрімає у затінку старовинна українська хата, в якій писались великі твори. Дзюркотить джерельна вода. Припадімо і ми до неї, напиймося з цієї цілющої криниці