Після поразки революції 1905–1907 рр. по всій країні встановився режим, що одержав назву столипінський за ім’ям голови царської Ради міністрів П. А. Столипіна. Він характеризувався:
1) розпуском II Державної думи, яка виявила непослух царю, і виданням 3 червня 1907 р. нового виборчого закону, у якому ще більше обмежувалися права робітників, селян, неросійських народів. Так був здійснений третьочервневий державний переворот. За новим виборчим законом виборчі права мали тільки 15 % населення країни. Вибори до III Державної думи, проведені влітку та восени 1907 р., дали царизму очікуваний результат: Дума стала «слухняною». Від України обрано 111 делегатів: 64 поміщики, 13 священиків, 20 селян;
2) лавіруванням уряду Столипіна між різними класами, що одержало назву бонапартизму. У складі III Думи був блок поміщиків із верхівкою торгово-промислової буржуазії. Відповідно в III Думі було дві більшості: правооктябристська й октябристсько-кадетська. Уряд Столипіна балансував між цими таборами;
3) наступом на революційні сили, на права робітників, селян та їхні партії; царський уряд розгромив робітничі організації, профспілки, закривав робітничі газети й журнали;
4) насадженням ідеології великодержавного шовінізму й посиленням національного гніту. В Україні царизм переслідував українську мову та культуру, забороняв видання українських газет, журналів, художньої літератури. Царська влада закривала українські клуби й гуртки. Було закрито культосвітнє товариство «Просвіта», циркуляр Столипіна 1910 р. забороняв «інородцям» створювати товариства, клуби, видавати газети рідною мовою.
Столипінська аграрна реформа в Україні
Причини реформи
1. Прагнення царизму відвернути селян від боротьби за поміщицькі землі й закріпити в них приватновласницькі настрої.
2. Усвідомлення правлячими колами необхідності прискорення розвитку капіталізму в селі американським шляхом, того, що селянська громада є гальмом на цьому шляху.
3. Прагнення ліквідувати аграрну перенаселеність в європейській частині країни шляхом переселення найбільш революційної й вибухонебезпечної частини селян у східні райони Росії.
