Ось настала золота осінь. сама красива і мальовнича пора року. осінь любить жовті, червоні, оранжеві фарби, а як любить вона обсипати все золотом. ось приходиш в березовий гай, і не можеш відвести очей, все в золоті. на берізках замість листочків висять золоті монетки, і, здається, що від одного подиху вітерця вони почнуть тут же дзвеніти. золотом обсипає осінь і парки, особливо липи. ідеш і радієш такій красі. і починаєш розуміти, чому поети так любили оспівувати осінь. а іноді просто слів немає, ну неможливо описати всю ту красу, яка відкривається перед тобою. гуляєш по парку і не можеш нагулятися, так не хочеться залишати цю красу. дуже красиво рано вранці, коли гарна погода. золоті дерева просто сяють на тлі яскравого блакитного неба. не можна не захоплюватися природою, немає нічого прекраснішого неї. ах! як здорово, просто дух захоплює від усієї цієї пишноти. золота осінь не йди, порадуй нас ще трошки. але, на жаль, це час дуже короткий, і ось вже через тиждень, дерева починають скидати своє вбрання. а як не хочеться розлучатися з казкою, як хочеться ще помилуватися мальовничими золотими пейзажами.
Объяснение:
(стисло):
Дитина, мати, бабуся. Родина, рід. Це ті одвічні поняття, без котрих і життя — не життя. У далекому селі живе бабуся. Повиростали діти, розлетілися світами. А вона одна, живе спогадами. І яка ж радість, коли приїжджає (якимось, мабуть, попутним транспортом) онука! Нащебече бабусі про свої студентські новини, про те, як зайняті на роботі тато й мама, поїсть бабусиних пиріжків, поп'є свіжого молочка від сусідської корови та й помахає ручкою: треба їхати, хоч на бензовозі, бо коли ще щось буде... Поспіхом забула черевички які перевзувалася. Бабусі — дорога згадка. Торкнулася старенька черевичків, що ще ніби зберігали тепло милих ніжок, і заснула щасливо. А над нею — "зорі-жаровички" й останній горіховий листок. Ця зворушлива поезія закликає: любіть своїх рідних, не забувайте стареньких!
