Есть у человека такое чувство, называется – чувство долга, которое формируется в нем с самого рождения, в окружении определенных людей, которые его учат и воспитывают. Сформировавшись в нас, это чувство говорит нам о том, что мы – должны! Что и кому мы должны, не имеет значения, но должны. Правда, чаще всего мы видим то, что должны нам и поэтому предъявляем окружающим нас людям и обществу в целом, соответствующие требования, будучи полностью уверенными в собственной правоте. Но это уже детали, ведь из-за нашего чувства долга мы все так много друг другу должны, что при всем желании вряд ли когда-нибудь сумеем расплатиться по своим долгам.
ответ: Напевне, в житті кожної людини настає час, коли вона змушена озирнутися на свій життєвий шлях і замислитися над власною долею.
Здавалося, в житті Скруджа такий момент не настане ніколи. "Це був старий грішник — заздрісний, жадібний, твердий, як кремінь, але ніяке кресало не могло викресати з нього благородної іскри". І торував він дороги життя, "нехтуючи людським співчуттям". Щоб розбудити душу такої людини, потрібне диво. І Діккенс творить таке диво. У Різдвяну ніч Скрудж вирушає в подорож у часі та просторі, щоб віднайти своє людське серце.
До Скруджа приходить дух минулого Різдва, й одна по одній змінюються картини життя Скруджа. Ось він бачить рідне село і себе маленьким самотнім хлопчиком, покинутим близькими. Найулюбленішим заняттям цього хлоп'яти було читання. Він тоді уявляв себе Робінзоном, мріяв про великий світ і пригоди. Пригадавши все це, Скрудж заплакав, шкода йому стало і себе малого, і своїх дитячих мрій. Потім побачив він свою маленьку сестру, яка щирим серцем любила його, жаліла й умовила батька забрати хлопця з пансіону додому. І соромно стало Скруджеві, що він відмовився прийти на Різдво до племінника, бо тепер вважав родинні почуття дурницею. Дух Минулого Різдва нагадав Скруджеві, що він був колись веселим і щасливим, радів людям і життю, але гроші поступово заступили в його серці всі почуття.
Потім прийшов Дух теперішнього Різдва. Разом із ним перенісся Скрудж в домівки свого бідного писаря, племінника. Скрізь раділи, святкували Різдво, сподівалися на краще. Чув Скрудж, як в обох родинах згадали його іли і побажали щастя.
