Сергей Есенин часто хвастался, что не может сосчитать, сколько именно у него было женщин. При этом поэт признавался, что истинные чувства испытывал лишь к одной из них. Имя этой счастливицы долгое время было овеяно тайной. Лишь после смерти Есенина, разбирая его бумаги, библиографы выяснили, что самые светлые и нежные чувства поэт питал к своей односельчанке Анне Сардановской. Эта девушка пленила его в далекой юности, но не смогла сделать своего избранника счастливым. Сперва Есенин уехал покорять Москву, совершенно забыв о своей возлюбленной и связав свою жизнь с Анной Изрядновой, от которой вскоре родился сын. Когда же поэт спустя несколько лет побывал в родном селе Константиново, то выяснил, что его подруга детства уже замужем. А вскоре из дома пришло трагическое известие – Анна Сардановская скончалась во время родов. По-видимому, именно тогда Есенин и осознал, что в его жизни не было более близкого и родного человека.
Объяснение:
Майстри тієї пори, продовжуючи і немов надолужуючи упущене вслід західноєвропейському Ренесансу, малювали свого героя сильним, розумним, енергійним і жагучим. Але це вже не богоподібний титан Відродження, а людина, що усвідомила швидкоплинність і ілюзорність "радостей земних". Звідси меланхолійність і внутрішня зосередженість персонажів як церковної, так і світського живопису серед пишного цвітіння життя. Мораль епохи не звеличує відмовлення від земного і людського, а затверджує необхідність розумного самообмеження. Людина бароко увесь час стоїть перед вибором - бути щасливим тут і зараз (тобто на землі) чи потім і там (на небі). Постійно зіставляючи земну твердінь з небесною, художники дають волю фантазії, звільняючи себе і глядача від умовностей, як формальної релігії, так і повсякденної логіки. Звідси фантасмагоричність образів як характерний елемент бароко й одна із самих яскравих рис його українського різновиду.
не уверена точно но вроде так
