Глава VI ПУГАЧЕВЩИНА
Самое сильное впечатление в главе оставляет эпизод разговора коменданта с женой.Иван Кузмич уговаривает Василису Егоровну уехать из крепости в Оренбург.Опасность уже рядом,взята Нижнеозерная крепость,все офицеры и комендант были повешены.Смертельная опасность нависла над крепостью,но комендантша принимает решение остаться,а отправить лишь Марию,чтобы ей.Хладнокровие и выдержка пожилой женщины удивляют и вызывают уважение.Простота рассуждений и железная воля русской души:"А меня и во сне не проси: не поеду. Нечего мне под старость лет расставаться с тобою да искать одинокой могилы на чужой сторонке. Вместе жить, вместе и умирать."
Верность,бесстрашие,преданность мужу и Родине-это удивительные качества русских женщин.
Олександр Пушкін працював над цим романом понад сім років.[1] Роман був, за словами поета, «плодом розуму холодних серця сумних нотаток». Працю над ним Пушкін називав подвигом — з усього свого творчого доробку тільки «Бориса Годунова» він характеризував цим же словом. У творі на широкому тлі картин російського життя показана драматична доля представників російського дворянства першої чверті XIX століття.
За мотивами роману Петро Чайковський написав однойменну оперу. Існує багато екранізацій як роману, так і опери, є багато пародій на окремі частини роману або тільки на його особливий віршований розмір (так звану онегінську строфу).
