Борис Слуцкий
"...В трюме, добрыми мотая мордами,
Тыща лощадей топталась день и ночь.
Тыща лошадей! Подков четыре тыщи!
Счастья все ж они не принесли.
Мина кораблю пробила днище
Далеко-далёко от земли.
Люди сели в лодки, в шлюпки влезли.
Лошади поплыли так.
..."
б) Спиридон Дрожжин это он-Родине называется
"... Я в каждом шелесте листов
Твой голос узнаю.
Хожу среди твоих лугов,
Мечтаю и пою.
Во всей в тебе и мощь видна,
И сила с красотой,
Недаром ты и названа
Великой и святой"
в) Анатолий Жигулин
"...Мои обиды и прощенья
Сгорят, как старое жнивье.
В тебе одной - и утешенье
И исцеление мое. .."
г) Иван Никитин
"...Посмотрю на юг —
Нивы зрелые,
Что камыш густой,
Тихо движутся;... "
Я старался
Коли я дочитав роман «Айвенго», я навіть засмутився. Ще недавно я із завмиранням серця стежив за героями, хвилювався, чи встигнуть прийти на до Ричарду відважні воїни Локслі… Роман Вальтера Скотта захопив мене цілком, наче чарівною машиною часу переніс у середньовічну Англію. І ось роман дочитаний. Що залишив він у мені?
Часи, змальовані в романі, дуже далекі від нас. Але образи твору настільки живі й яскраві, що мимохіть починаєш хвилюватися, боятися й радіти за них, наче герої ці — реальні знайомі люди.
Саме Айвенго, а навіть не славетний король Ричард Левине Серце, є головним героєм роману. І для мене цей образ доблесного лицаря став улюбленим образом. Чим саме Айвенго вражає, що примушує мене захоплюватись цим героєм?
Знайомство читача з головним героєм відбувається незвичайно. Героя, переодягненого прочанином, не впізнають ні батько, ні кохана. Не знаємо Айвенго й ми. Але Вілфред уже в рідному домі, за яким скучив у далеких краях. Він бачить суворого батька, що не готовий простити сина. Він бачить кохану, та не може наблизитись до неї. Але й у ці важкі для душі хвилини Айвенго виявляє незвичну для свого часу людяність. Ніхто не хотів допустити до столу втомленого й голодного єврея, а «прочанин» Айвенго в іновірця. Почувши про змову проти Ісака, Айвенго попереджає єврея про небезпеку та допомагає врятуватися. Можна сміливо сказати, що для того часу така повага до простої людини, співчуття шляхетного християнина іновірцю були рідкістю.
