Тереза: Дружина Мортімера, мати Меггі і племінниця Елінор. Вона зникла в книзі, коли Мортімер вперше вичитав Капрікорна, Басту і Сажерука. Капрікорн (Козеріг): Ще один персонаж, який також був зачитаний з книги Мортімера. Козеріг – дуже високий, виснажений чоловік, блідий, як пергамент, з короткими щетинистими волоссям і дуже блідими яскравими очима. Він є головним антагоністом в першій книзі. Він піклується лише про себе. Капрікорну припав до душі наш світ, і він вирішив знищити всі екземпляри книги зі своєю історією, крім одного, який ретельно охороняється, щоб ніхто не зміг послати його назад, але щоб сам він міг змусити Мо, або кого-небудь іншого з таким же даром, вичитати йому його давнього друга – страшну Тінь, здатного лише вбивати Елінор: бібліофілка, самітнця, яка пишається своєю колекцією книг. Спочатку вона дещо грубо відноситься до Меггі, побоюючись, що Меггі погубить її книги, але незабаром розуміє, що Меггі любить книги так само, як і вона. Елінор дає також притулок в своєму саду і всяким магічним істотам, які вийшли з книги – феям, кобольд, скляним человічкам … Баста – права рука Козерога і відданий йому, як вірна собака. Він любить свій ніж і дуже забобонний. Його теж вичитав Мо. Феноліо: автор книги «Чорнильне серце». Він старий і повністю зачарований створеними персонажами. Мортола (Сорока): є кращою слугою і таємноюю матір’ю Козерога. Вона вичитана з Чорнильного серця Тінь: У книзі з’являється тільки тоді, коли Козеріг викликає її. Тінь зроблена з попелу всіх істот, спалених Козерогом.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/chornilne-sertse-golovni-geroyi/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
в романе щедро показаны картины кавказской природы. превосходный знаток кавказа, лермонтов даёт в романе ряд зарисовоквоенно-грузинской дороги («бэла», «максим максимыч»), тамани («тамань»), пятигорска и кисловодска с их окрестностями («княжна мери»). описания природы отличаются предельной изобразительной точностью и в то же время в задушевных, лирических тонах. внимание лермонтова привлекают горы, долины, море, курортные городки и их окрестности. он говорит о жужжании комара, и о гудении метели в снежных горах, и о беспрерывном ропоте моря; о запахах цветов, о благовонном воздухе степи, о «свежести ароматического воздуха, отягощённого испарениями высоких южных трав и белой акации». поэт рисует и раннее утро, когда луч восходящего солнца «золотил только верхи утёсов», и звёздную ночь в горах, и лунный свет, и пелену тумана на тёмно-синих волнах моря. путём искусного подбора деталей и интонаций речи лермонтов достигает разнообразия в изображении рисуемых им пейзажей, создаёт определённую настроенность. таково, например, описание моря в начале рассказа «тамань»: «между тем луна начала одеваться тучами, и на море поднялся туман; едва сквозь него светился фонарь на корме ближнего корабля; у берега сверкала пена валунов, ежеминутно грозящих его потопить». этот пейзаж уже подбором деталей — луна одевается тучами, туман, валуны, грозящие потопить корабль,— создаёт ожидание опасности, угрожающей печорину, вызывает тревожное настроение. пейзаж в романе нигде не даётся как самостоятельная картина, не связанная с действием. он выполняет различную роль. то описывается место действия, то пейзаж привлечён для лирической передачи той или иной оценки жизненных явлений, то это средство характеристики героев, их душевных настроений. когда печорин едет на место дуэли, его охватывает перед лицом грозящей опасности жажда жизни, любовь к природе. он не может вдоволь насладиться красотой природы в час восхода солнца. но вот он едет обратно. «у меня,— пишет он,— на сердце был камень. солнце казалось мне тусклым, лучи его меня не грели». такой представляется природа печорину в его тяжёлом душевном состоянии.
