Личная жизнь рахметова
чернышевский, "что делать"​

 Новелла  Мериме "Маттео Фальконе"  в прозаическом переводе и стихотворном переложении Жуковского повторяют сюжет оригинала Мериме ,все события сохранены в хронологическом порядке. Персонажи тоже совпадают,их действия аналогичны ,одинаков и трагический финал.  "Переводчик в прозе – раб, а в поэзии – соперник." Слова поэта В. А. Жуковского очень точно отражают разницу перевода в прозе и стихотворной форме.Проза точно описывает характеры персонажей,как в оригинале,в прозаической форме проще передать эмоциональное состояние,описать драматизм и переживания персонажей.В стихотворном переложении труднее передать драматизм и накал страстей,поэтому поэтому поэт уменьшает возраст сына,делая его совсем мальчишкой,а возраст беглеца увеличивает,делая его стариком,увеличивая трагизм за счёт возрастного контраста персонажей.Персонаж отца более демоничен у Жуковского,гневный и беспощадный,он во мать о родстве с сыном,ставя под вопрос родство с предателем.Преувеличивая желание получить часы,поэт использует гиперболу и причиной предательства становится жадность мальчика,а в прозе он лишь поддался искушению. 
   Отношения к персонажам поэт передаёт за счёт ярких сравнений,использует метафорические эпитеты,показывающие отношение автора к герою.Портреты персонажей дают полную характеристику,отношения автора к ним.
   В прозаическом варианте подробно описываются портреты,характеры героев и события.За счёт описания передаётся и авторское отношение,важную роль играют художественные детали.

У повісті розповідається про події XIII ст. серед Карпатських гір У квітучій долині, де лежить мальовниче село Тухля. Жителі його становлять дружну громаду миролюбних трудівників. На чолі громади стоїть Захар Беркут — вже старий мудрий чоловік.

Громада живе вільним, незалежним життям, але ось у долині з’являється боярин Тугар Вовк, який прагне підкорити тухольців своїй владі. Але ті не хочуть підпорюватись та стають на оборону своїх прав. Громада вирішує вигнати Тугара Вовка з Тухольщини.

На Руську землю в цей час вдираються монгольські полчища. Ось вони вже підступили до Карпат. Підступний боярин вступає в змову з монголами, щоб вони до йому підкорити волелюбну громаду. За це він обіцяє провести ворогів через гори.

Разом з боярином у монгольський табір потрапила і його донька Мирослава, яка, на відміну від батька, пройнялася глибокою повагою до тухольців та покохала молодшого сина Захара Беркута — Максима.

Під час першого бою з монголами частину юнаків було перебито, а Максима взяли у полон.

Захарові Беркуту наснився дивний сон. "Здавалось йому, немов нині їх щорічне свято Сторожа (назва великого кам’яного стовпа-вартового), і вся громада зібрана довкола каменя при вході тухольської тіснини: дівчата в вінках, молодці з музикою, всі в празничних строях. Оце він, найстарший віком у громаді, перший наближається до святого каменя і починає молитися до нього. Якісь таємничі, тривожні, болючі почуття опановують його серце під час молитви; щось щемить у нього в глибині душі — і сам він не знає, що таке. Він молиться гаряче, по двох-трьох словах звичайної молитви він відступає від стародавніх, звичаєм усталених зворотів; якась нова, гарячіша, пориваюча молитва плине з його уст; уся громада, потрясена нею, паде ниць на землю, і він сам робить те саме. Але слова не перестають темно робиться кругом, чорні хмари покривають небо, громи починають бити, блискавиці палахкотять і облітають увесь небозвід осліпляючим огнем, земля здригається — і разом, звільна перехиляючись, святий камінь рушається з місця і з страшенним лускотом валиться на нього".