ГЛАВА 35
(Подражаніє)
Джерела тексту:
фрагменти первісного тексту, опубліковані в кн.: Доманицький В. Критичний розслід над текстом «Кобзаря». — К., 1907. — С. 324 — 325, за чорновим автографом на офорті Шевченка з картини І. І. Соколова «Приятелі», нині не відомим;
чистовий автограф у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 235 — 236). /710/
Подається за «Більшою книжкою».
Дата в чистовому автографі: «25 марта 1859».
Датується за чистовим автографом: 25 березня 1859 р., С.-Петербург.
Первісний автограф було написано на офорті з картини І. І. Соколова «Приятелі», виконаному Шевченком на початку (не пізніше 16) березня 1859 р. За свідченням В. М. Доманицького, автограф був написаний «олівцем... з великими поправками» і мав, крім того, «також кілька поправок чорнилом — значно пізніших» (Див. Доманицький В. Критичний розслід над текстом «Кобзаря». — К., 1907. — С. 325). В. М. Доманицький ознайомився з автографом у серпні 1906 р., коли його «виставлено було в вітрині писчебумажного магазина Буймистрова, у Києві, на Фундуклеївській (нині Б. Хмельницького. — Ред.) вулиці» (Там само). Можна гадати, що за цим чорновим, правленим автографом твір переписано з деякими новими виправленнями до «Більшої книжки». Як відзначав В. М. Доманицький, «в автог[рафі] «Б[ільшої книжки]» мало не все так, як у поправленому цьому автографі, але єсть кілька й одмін» (Там само).
За чистовим автографом у «Більшій книжці» зроблено список П. О. Куліша (ІЛ, ф. 1, № 87).
Вперше надруковано в журналі «Основа» (1861. — № 11/12. — С. 2 — 3), де подано за «Більшою книжкою» під редакційною назвою «Прочитавши главу 35-у Ісаії» та з помилкою в дати «25 березня 1858».
Объяснение:
Павел Васильев родился 5 января 1910 года (23 декабря 1909 года по ст. ст.) в Зайсане (ныне Республика Казахстан). Отец — Николай Корнилович Васильев (1886—1940), сын пильщика и прачки, выпускник Семипалатинской учительской семинарии. Мать — Глафира Матвеевна, урожд. Ржанникова (1888—1943), дочь крестьянина Красноуфимского уезда Пермской губернии, окончила прогимназию в Павлодаре.
В 1906 году супруги Васильевы приехали в Зайсан, где Николай Корнилович поступил учителем в приходскую школу. Два первых ребёнка, Владимир и Нина, умерли в младенчестве. Боясь за судьбу третьего, Павла, Васильевы в 1911 года переехали в Павлодар, где Николай Корнилович преподавал на педагогических курсах.
Васильевы часто переезжали по местам службы Николая Корниловича: в 1913 году — в станицу Сандыктавскую; в 1914 году — в Атбасар; в 1916 году — в Петропавловск, где Павел поступил в первый класс; в 1919 году — в Омск, где Н. К. Васильев оказался, будучи мобилизован в армию Колчака. В конце 1920 года Васильевы вернулись в Павлодар, где поселились у родителей Глафиры Матвеевны. Павел учился в 7-летней школе, находящейся в ведении Управления водного транспорта, которой заведовал его отец, затем — в школе II ступени. Летом 1923 года отправился в организованное для учащихся плавание на пароходе вверх по Иртышу до озера Зайсан.
