иаешшвеэщк
09.06.2022 22:06

Почему рассказ вагнера называется христова детка?

Нажмите на рекламу ниже и сразу увидите ответ
Популярные вопросы:
Ответ:
anna228po
20.05.2022 08:21
Комедия Д. И. Фонвизина «Недоросль», которую от нас отделяет два столетия, волнует и сегодня.

В комедии автором поднимается проблема истинного воспитания настоящего гражданина. На дворе XXI век, а многие проблемы её актуальны, образы живы.

Произведение заставило задуматься о многом. Крепостное право отменили давно. Но разве сейчас нет родителей, которые заботятся не о воспитании своего чада, а только о пропитании? Разве исчезли родители, которые потакают всем прихотям своего дитя, что приводит к катастрофе? А что у нас нет людей, которым, по словам Стародума, ни разу в голову не пришли мысли ни о предках, ни о потомках? Это люди, которые думают только о своих интересах.

В комедии сталкиваются, как и сейчас, два мира с разными потребностями, разными идеалами, стилем жизни. Конечно, старомодно выглядят герои комедии Стародум и Правдин. Но многое в их монологах относится и к нашему времени. А живы ли в нашем обществе Митрофанушки? Подумав, можно с уверенностью сказать, что они продолжают жить «недорослями». И пусть у них сейчас нет крепостных, но сколько вокруг них тех, кто готов в любой момент накормить, ублажить, услужить, защитить. Читая пьесу, многие подростки могут увидеть в ней себя. Как мои современники иногда похожи на Митрофанушку! Это и отсутствие тяги к знаниям, пренебрежение к учению, отсутствие ответственности за своё будущее. Митрофан — дворянин. А дворяне — это оплот Российской империи. Ещё А. П. Сумароков утверждал, что различие мужика и барина заключается не в происхождении, а в уме. Барин должен быть образованнее, умнее своего крестьянина. А если этого нет, то как же тогда оправдать крепостное право? Какая же польза отечеству от такого барина? Скотининым — Простаковым чуждо гражданское чувство, им даже в голову не приходит мысль быть полезными своему народу. И какая же польза родине от новых Митрофанушек? Ведь некоторые наши современники считают стыдным даже говорить о пользе отечеству. И, конечно же, они не думают о том, что бы что-то делать для своей родины.

Комедия «Недоросль» заставляет задуматься и о том, что очень важна для человека личная свобода. Как этого достичь? Прежде всего с просвещения. Вот почему необходимо, чтобы каждый получил приличное воспитание. Но воспитание — это не только школьное обучение и личность учителя. Учителя — учителями, но важно и то, как своё чадо наставляет и поучает родитель. Не случайно, что проблема воспитания считается основной в пьесе.

Фонвизин в своей комедии поставил много вопросов и заставляет нас задумываться над ними и в двадцать первом веке.

Что такое истинный патриотизм? Что значит служить отечеству? Как воспитывать детей? Чем опасно невежество, особенно агрессивное? Писатель заставляет размышлять о соотношении ума и сердца, о детях и их родителях, о настоящей образованности, о том, в чём смысле жизни. Разве можем мы делать вид, что это нас не касается, что всё это дела давно минувших дней? Кто-то скажет, что время сейчас другое, люди тоже другие. Это так. Но Фонвизин предупреждает нас, живущих в XXI веке: «Задумайтесь!»
0,0(0 оценок)
Ответ:
Adriet
05.09.2022 06:22

Маленький дідусь із довгою сивою бородою сидів на лавці і парасолькою креслив щось на піску.

— Посуньтесь, — сказав йому Павлик і присів на край.

Дідусь посунувся і, глянувши на червоне, сердите обличчя хлопчика, сказав:

— З тобою щось трапилось?

— Ну й добре! А вам хіба що? — покосився на нього Павлик.

— Мені-то нічого. А ось ти зараз кричав, плакав, сварився з кимсь.

— Ще б пак! — сердито буркнув хлопчик. — Я скоро зовсім утечу з дому.

— Втечеш?

— Утечу! Із-за однієї Оленки втечу. — Павлик стиснув кулаки. — Я зараз її мало не

відлупцював. — Жодної фарби не дає! А у самої скільки!

— Не дає? Ну, та через це втікати не варто.

— Не лише через це. Бабуся за одну моркву з кухні мене прогнала. Просто ганчіркою,

ганчіркою.

Павлик засопів від образи.

— Дурниці! — сказав дідусь. — Один насвариться, другий

— Ніхто мене не жаліє! — крикнув Павлик. — Брат на човні йде кататися, а мене не

бере. Я йому кажу: «Візьми краще, все одно я від тебе не відстану, весла поцуплю, сам у човен залізу!»

Павлик стукнув кулаком по лавці і раптом замовк.

— Що ж не бере тебе брат?

— А чого це ви все питаєте?

Дідусь розгладив бороду.

— Я хочу тобі до таке чарівне слово.

Павлик відкрив рота.

— Я скажу тобі це слово. Але пам’ятай: говорити його треба тихим голосом, дивлячись

прямо в очі тому, з ким розмовляєш. Запам’ятай: тихим голосом, дивлячись прямо в очі.

— А яке слово?

Дідусь нахилився до самісінького вуха хлопчика. М’яка борода його торкнулася Пав-

ликової щоки. Він в щось і голосно додав:

— Це чарівне слово! Але не забудь, як треба говорити його.

— Я спробую, — посміхнувся Павлик. — Я зараз спробую.

Він схопився і побіг додому.

 

2.

Оленка сиділа за столом і малювала. Фарби — зелені, сині, червоні — лежали перед

нею. Побачивши Павлика, вона в цю ж мить згребла їх у купу і накрила рукою.

«Обдурив дідусь! — з досадою подумав хлопчик. — Хіба така зрозуміє чарівне слово!»

Павлик боком підійшов до сестри і смикнув її за рукав. Сестра оглянулась. Тоді, дивлячись їй у вічі, тихим голосом хлопчик сказав:

— Оленко, дай мені одну фарбу. Будь ласка.

Оленка широко розкрила очі. Пальці її розтулились і, знімаючи руку зі столу, вона

збентежено промуркотіла:

— Яку тобі?

— Мені синю, — боязко сказав Павлик. Він узяв фарбу, потримав її в руках, походив

з нею по кімнаті і віддав знову сестрі. Йому не потрібна була фарба. Він думав тепер тільки про чарівне слово.

— Піду ще до бабусі. Вона саме куховарить. Прожене чи ні?

Павлик відчинив двері на кухню. Бабуся знімала з дека гарячі пиріжки.

Онук підбіг до неї, обома руками повернув до себе червоне зморшкувате лице, подивився в оч в:

— Дай мені шматочок пиріжка, будь ласка.

Бабуся випрямилася. Чарівне слово так і засяяло в кожній зморшці, в очах, в усмішці.

— Гаряченького. Гаряченького захотів, голубе мій! — промовляла вона, вибираючи

найкращого, рум’яного пиріжка.

Павлик підстрибнув на радощах і розцілував її в обидві щоки.

«Чарівник! Чарівник!» — говорив сам до себе, згадуючи дідуся.

За обідом Павлик сидів принишклий і прислухався до кожного братового слова.

Коли брат сказав, що поїде кататись на човні, Павлик поклав руку йому на плече і тихо

попросив:

— Візьми мене, будь ласка.

За столом відразу всі замовкли. Брат звів брови і посміхнувся.

— Візьми його, — раптом сказала сестра. — Що тобі, важко?

— Та чому б і не взять? — усміхнулася бабуся. — Звичайно, візьми.

— Будь ласка, — повторив Павлик.

Брат голосно засміявся, поплескав хлопчика по плечу, скуйовдив йому волосся.

— Ой ти мандрівник! Ну, гаразд, збирайся!

«До Знову до

Павлик вскочив з-за столу і побіг на вулицю.

Та у сквері дідуся вже не було.

Лавка була порожня, і тільки на піску лишились накреслені парасолькою незрозумілі знаки.

0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota Оформи подписку
logo
Начни делиться знаниями
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси ai-бота