“Фах” образ Джорджа Плейтена
Джордж Плейтен був звичайним землянином, але вже з дитинства він виявляв інтерес до навчання, учився думати. З дитинства усі помічали в ньому неабиякі здібності та кмітливий розум. У період між Днем Читання та Днем Освіти (від восьми до вісімнадцяти років) він потайки читав літературу, щоб більше знати про свій майбутній фах, адже був переконаний, що принесе користь, отримавши звання дипломованого програміста. У вісімнадцять років на Джорджа Плейтена та його однолітків чекав так званий День Освіти. Джорджа відправили на постійне проживання до Інтернату. Опинившись у цьому місці, Джордж був розлючений, оскільки вважав, що потрапив сюди помилково. Пробувши рік в Інтернаті, Джордж наважився на втечу. На перший погляд, здавалося, що його тут ніхто не тримав: відсутні перешкоди, не було охоронців тощо. Сусід Джорджа по кімнаті — Омейні — не радив йому це робити, однак юнака неможна було зупинити. Він купив квиток на літак до Сан-Франциско на День Олімпіади. Серед списку учасників цієї Олімпіади молодий невдаха помітив ім’я свого приятеля Арманда Тревіліана. Той так і не став переможцем, утратив надію потрапити на Новію, планету класу А. Джордж шукав зустрічі із Армандом. Між ними виникла суперечка, і це загрожувало Джоржу ув’язненням. Врятував його сивий чоловік, присутність якого юнак помітив давно. Той чоловік, Інженеску, на прохання свого нового знайомого влаштував йому відеорозмову з представниками Новії. Це кульмінаційний момент у житті героя. Плейтен намагався їх переконати в доцільності використання методів освіти минулого, які мали базуватися на поступовому і ґрунтовному оволодінні знаннями без застосування стрічок освіти. У цей момент народився не лише Плейтен-учений, а Плейтен-мислитель, філософ, творець майбутнього. Він довів, що не лише самотужки опанував свій фах, а здатний мислити глобально, з перспективою. Однак у новіан постало запитання, наскільки тривалими будуть ці методи і чи не трапиться так, що отримані знання запізняться в часі. Розчарований Джордж відчув потребу довести свою справу до кінця.
Відповідь:
Софійка дізналася таємницю сімейної реліквії - коралів.
Ці коралі старець подарував її пра-пра-бабусі Клаві. Дівчина була гарною, працьовитою, але сиротою. У неї був закоханий чи не найгарніший парубок Корній. Так як Корній дуже подобався Франі - дочці Гордія Кулаківського, то Франя напувала його чар-зіллям і таки одружила на собі. А Клава залишилася самотньою, хворою та ще й вагітною. Десь у цей період їй і трапився їй старець. Цитата: Тоді сліпий старець дав бабуні Клаві заповітне намисто! Дав і мовив: – Як народиться в тебе Корнієва дочка, ти одужаєш! І ще пам'ятай: захочеш собі нову долю знайти – вбери ці коралі і не скидай. Коли щастя прагнеш дітям-онукам своїм – убирати не здумай, заховай далеко й подаруй своїй доньці аж на весілля!" Клава померла самотньою і дуже молодою - берегла чарівні властивості коралів для своєї доньки і її нащадків. Донька Клави і Корнія - Горпина вийшла заміж за Павла і прожила довге, щасливе життя з ним. У Горпини була донечка Ніна. Це у неї була улюблена кобила Мальва. Мальву прийшлося продати в голодні роки. У сім"ї в той час було лише три цінності: коралі, за які бабуся стояла горою, старовинна шафа, яку не можливо і не було сил винести з хати і кобила Мальва. У Ніни була теж дочка - Ліна, яка вийшла заміж за Максима Ягоду. Хоча дідів рід мав чудове прізвище Вишня. Але як розказував дідусь Максим: "Тоді ж і з моїм дідом оказія сталась: переплутали його прізвище і замість Вишні Ягодою записали". У бабусі Ліни і дідуся Максима було двійко донечок. Тетяна - мати Софійки і Ростика та Сніжана - тітонька Софійки.
Пояснення:
