Черты сентиментализма и романтизма в произведении у.шекспира ромео и джульетта

Коли я дочитав роман «Айвенго», я навіть засмутився. Ще недавно я із за­вмиранням серця стежив за героями, хвилювався, чи встигнуть прийти на до Ричарду відважні воїни Локслі… Роман Вальтера Скотта захопив мене цілком, наче чарівною машиною часу переніс у середньовічну Англію. І ось роман дочитаний. Що залишив він у мені?

Часи, змальовані в романі, дуже далекі від нас. Але образи твору настільки живі й яскраві, що мимохіть починаєш хвилюватися, боятися й радіти за них, наче герої ці — реальні знайомі люди.

Саме Айвенго, а навіть не славетний король Ричард Левине Серце, є головним героєм роману. І для мене цей образ доблесного лицаря став улюбленим образом. Чим саме Айвенго вражає, що примушує мене захоплюватись цим героєм?

Знайомство читача з головним героєм відбувається незвичайно. Героя, переодягненого прочанином, не впізнають ні батько, ні кохана. Не знаємо Айвенго й ми. Але Вілфред уже в рідному домі, за яким скучив у далеких краях. Він бачить суворого батька, що не готовий простити сина. Він бачить кохану, та не може наблизитись до неї. Але й у ці важкі для душі хвилини Айвенго виявляє незвичну для свого часу людяність.

Мужик в Петербурге работал, красил стены , и пил пиво да мёд.

А на необитаемом острове он обеспечивал себя едой и спал.

Я считаю что Петербург для него является родным пространством . А остров чужим. Ну возможно он тоже скучал по городу.

Объяснение:

Ну например вы оказались на место мужика , и вы попытались бы выжить сами . И вдруг когда вы спали к вам подходит два генерала и ругают что вы бездельничаете , и не кормите их. После всего что произошло с вами и генералами вы припоминаете о городе . Начинаете скучать , и чтобы сами доплыть до него вы решаете обрадовать генералов, построив лодку, посадив их плывёте.

К счастью вы дошли. И обрадовались, от того как генералы прислали вам пятак серебра да рюмку водки .

(Не стоит это писать в тетради , так как это объяснение .)