Якщо подивитися на історію кохання героїні Пушкіна очима неупередженого читача, то вона може здатися сентиментально-простою: неподілена любов дівчини, а потім — запізніле прозріння та каяття юнака. Та за цією фабулою ми відчуваємо возвеличення у вірші незвичайної особистості (я б сказала — іскри серед попелу). У звичайному селі серед обмежених поміщиків і пригноблених ними бідняків, серед банальних сільських панночок виріс характер яскравий, сильний, здатний на щастя неподіленого кохання: "Були чужі їй пустотливі розваги", "Вона любила на балконі стрічати сонце в тишині", "їй уподобались романи Ще з юних літ".
Поет неначе готує нас до чогось незвичайного, адже недарма він змальовує образ дівчини у контрасті до інших. Змальовує так, що ми розуміємо: Пушкін гаряче любить свою Тетяну, співчуває їй, але не може відвернути біди. І раптом ти теж починаєш хвилюватися, розуміючи, наскільки прекрасна й беззахисна дівчина у своєму світі!
