надо написать сочинение по плану​

Своєрідність визначення і розв'язання проблеми батьків та дітей у сільській родині (за повістю Івана Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я")Глибоке знання народного життя, вміння пропустити його крізь свою художню уяву та душу, артистичне володіння народною мовою до вану Семеновичу Нечую-Левицькому створити справжній шедевр української національної культури — повість "Кайдашева сім'я". Письменник з великою майстерністю показав життя українського села після реформи 1861 року, викривши причини непорозумінь і сварок на прикладі сім'ї Кайдашів.Проблема батьків та дітей є провідною темою багатьох творів як у світовій, так, зокрема, і в українській літературі. Проблема ця вічна, і висвітлюється та розв'язується вона кожного разу дуже цікаво. Головне для розв'язання цього конфлікту, на мою думку, є усвідомлення його причини. Основною ж причиною конфлікту між старшими та молодшими Кайдашами є нескінченна суперечка за "моє" і "твоє", дрібновласницькі інстинкти Кайдашів. Внаслідок сутичок і боротьби за приватну власність люди стають жорстокими, жалюгідними, руйнують родинні зв'язки, плямують власну гідність та близьких їм людей.Але є, на мій погляд, тут ще один аспект — віковий: старість не хоче поступатися своїми позиціями молодості. Чесно кажучи, глибоко в душі мені дуже жаль старих Кайдашів, що весь свій вік працювали, примножували добробут, ростили синів. Їм, цим вже дорослим синам, врахувати б це, але вони впевнено будують своє життя, де на батьківське "моє" вони відповідають гострим опором. Та їх теж можна зрозуміти, бо в перші десятиріччя після скасування кріпацтва свідомість селян зазнала суттєвих змін, що внесли в життя темного, забитого віками панщини народу нові капіталістичні порядки. Важко до них пристосовується родина Кайдашів, що складається з двох поколінь. Думаю, крім двох названих причин конфлікту ("моє" — "твоє" та "старість — молодість"), автор висвітлює ще одну: протиріччя між старим і новим ладом. Саме соціально-побутове середовище спотворює характери героїв повісті, що стикаються у конфлікті "батьки та діти".Нечуй-Левицький розв'язує цю проблему з досконалою майстерні стю: він створює на сторінках повісті родину, де у кожного її члена свій, несхожий на інші, майже протилежний характер. Але всі вони об'єднані однією ідеєю: мати побільше "свого". Старий Омелько Кайдаш — працелюбний стельмах, але знівечений духовно і фізично панщиною. Пияцтво поглиблювало його бездуховність та егоїзм (у сцені його відмови полагодити дорогу). У жорстоких родинних сварках та колотнечах розкривається власницька сваволя Кайдашихи, хоч у глибині душі вона добра і турботлива. Представниками молодого покоління виступають сини Карпо і Лаврін та їхні жінки Мотря і Мелашка. Характери у них протилежні: черствий та рішучий Карпо контрастує з поетичним Лавріном, який "собі на умі". Наприкінці повісті ми вже бачимо братів, що мало чим відрізняються один від одного: безперервні родинні сутички за "моє" і "твоє" зробили їх егоїстичними та впертими. В атмосфері грубості міняється і ніжний характер Мелашки, уподобившись сварливому характеру Мотрі.Конфлікт тимчасово згасає, коли всохла груша: сім'ї помирилися. Та тільки мені чомусь здається, що із висиханням груші "всохли"і родинні взаємини. Так, сварок, може, вже й не буде. Та чи буде родинна єдність? Тільки мир і взаємодо можуть принести щастя і впевненість у майбутньому, а це, на жаль, мені вбачається уже втраченим безповоротно.

Два емких художественных символа скрепляют смысл "Грозы". Первый - заглавный, мощный катаклизм, пронесшийся не только в природе, но и в людском сообществе и разбивший изнемогшую от избытка невостребованных запасов любви душу героини. Второй - великая река, в которую бросилась несчастная женщина, ее колыбель и ее могила. Общее значение этих образов-символов - свобода. Свобода и любовь - вот главное, что было в характере Катерины. Она и в Бога верила свободно, не из-под палки, и власти старших покорялась так же, потому что слабо признавала авторитет. По собственной свободной воле она согрешила, а когда отказали ей в покаянии, сама себя покарала. Причем самоубийство для верующего человека- грех еще более страшный, но Катерина пошла на это. Порыв к свободе, к воле оказался у нее сильнее страха загробных мучений, но, вероятнее, сказалась ее надежда на милосердие Божие, ибо Бог Катерины, несомненно, воплощенная доброта и прощение. Катерина - истинно трагическая героиня. Герой трагедии всегда нарушитель некоторого порядка, закона. Хотя он субъективно и не хочет ничего нарушать, но объективно его поступок оказывается нарушением. За это его постигает кара некоей надличной силы, которой часто выступает сам же герой трагедии. Такова и Катерина. Она и мысли не имела протестовать против мира и порядков, в которых она жила (и что безосновательно прписал ей Добролюбов) . Но свободно отдавшись впервые посетившему ее свободному чувству, она нарушила патриархальный покой и неподвижность. Конфликта с миром, с окружающим у нее не было. Причиной ее гибели стал внутренний конфликт ее сердца. Мир русской патриархальной жизни (а Катерина есть высшее, полное выражение самого лучшего, самого поэтического и живого в этом мире) в Катерине сам взорвался изнутри, потому что из него стала уходить свобода, т. е. сама жизнь. В сорока оригинальных пьесах Островского из современной ему жизни практически нет героев-мужчин. Героев в смысле положительных персонажей, занимающих центральное место в пьесе. Вместо них у Островского героини - любящие, страдающие души. Катерина Кабанова - лишь одна из их множества. Ее характер часто сравнивают с характером Ларисы Огудаловой из "Бесприданницы". Основанием для сравнения являются любовные страдания, равнодушие и жестокость окружающих и, главное, гибель в финале. Но и только. По сути характеров Катерина и Лариса, скорее, антиподы. Лариса не имеет главного, что есть у Катерины, - цельности характера на решительный, энергический, как говорил Добролюбов, поступок. В этом смысле Лариса, безусловно, часть мира, в котором она живет. Но мир "Бесприданницы" иной, нежели в "Грозе": в 1878 году, когда написана пьеса, в России утвердился капитализм. В "Грозе" лишь начало его. Купцы "Грозы" только становятся буржуазией, это проявляется в том, что традиционные для них патриархальные отношения отживают, мертвеют, возможности для личности, подобной Катерине, проявить свои устремления к свободе, оставаясь в их пределах, утрачиваются, утверждается обман и лицемерие (Кабаниха, Варвара) , которые так противны Катерине. Лариса - тоже жертва обмана и лицемерия, но у нее иные жизненные ценности, немыслимые для Катерины. Прежде всего, Лариса получила европеизированное воспитание и образование. Она ищет возвышенно-красивой любви, изящно-красивой жизни. Для этого, в конечном итоге, ей нужно богатство. Конечно, Карандышев во всех отношениях ей не пара. Но и ее кумир, воплощение ее идеалов, блестящий барин Паратов еще хуже. Неопытность молодости и приверженность губительным ценностям влекут Ларису в его объятия, как бабочку пламя свечи. А силы характера, цельности натуры нет. Казалось бы, образованная и культурная Лариса должна была выразить хоть какой-то протест в отличие от Катерины. Но нет, она слабая во во всех отношениях натура. Слабая не только для того, чтобы убить себя, когда все рухнуло и все стало постыло, но даже для того, чтобы хоть как-то противостоять глубоко чуждым ей нормам жизни