Бертольд Брехт був уже відомим драматургом, коли написав п'єсу "Матінка Кураж та її діти". У 30-ті роки, коли в Європі приходив до влади фашизм, письменник підняв свій голос проти пропаганди війни як засобу забезпечення життєвим простором арійців, адже значна частина німців перебувала під впливом цієї демагогії.
Матінка Кураж — породження цинічного духу війни. Вона разом зі своїми дітьми переїздить у фургоні з крамом слідом за фронтом, і, хто б не переміг у бою, маркітантка все одно отримає зиск. Кому війна — а їй мати рідна. Вона тонко розраховує, що треба солдатам чи офіцерам, завжди тримає потрібне під рукою і вигідно продає чи то каплуна голодному командувачу, чи то набої солдатам, яким нічим відбиватися від ворога.
Тридцятилітня війна відбувалася у XVII столітті, але письменник проводить паралель між тими роками і XX століттям.
Війна приносить горе у мирні міста і села. Немає різниці в тому, як гинуть люди: від шаблі солдата чи від авіаційної бомби. Війна у будь-який час — це стихія, яка органічно ворожа людству. Але завжди знаходяться люди, яким це вигідно, адже війна — продовження політики іншими засобами. Фашистські ідеї вищості однієї нації над іншими, зневажання інтересів людства могли вилитися у світову війну. І Бертольд Брехт, передчуваючи цю катастрофу, своїм твором "Матінка Кураж та її діти" застерігає народи.
Объяснение:
Великий Ґете вважав, що життя, прожите без користі, подібне до смерті. Подібної точки зору дотримувалася більшість геніїв XIX століття.
А що думали про зміст життя попередники Ґете, представники літературних кіл епохи Відродження? Адже вони стояли біля витоків нових уявлень про людину, нового погляду на навколишній світ.
Кожний із титанів Відродження зробив свій внесок у розвиток цієї епохи.
Величні образи Дон Кіхота і його зброєносця Санчо Панси втілили складні протиріччя іспанської дійсності XVI—XVII століть, трагедію великої епохи Відродження в історії людства.
