Павло Тичина - видатний український поет, публіцист, перекладач, учений. Враження дитинства, яке пройшло серед народу, першу пісню поета співчуттям до людини, яка роботою придбавати свій хліб. Вже в перших творах Тичини, які виявляють пристрасну любов поета до людини і природи («Розкажи, розкажи мені, поле…»Ви знаєте, як липа шелестить…«Не бував ти в наших краях») бачимо глибоко оптимістичне відчуття життя і її оспівування. Перша збірка віршів П. Тичини «Сонячні кларнети» вийшла з друку 1918 року. До неї увійшли кращі з ранніх творів, а також написані в 1916- 1917 роках. Павло Григорович Тычина - класик української літератури. Звучання дивовижних сонячних кларнетів, поривання вітру з України - усе це органічно входить в наше життя. Художнє, завершене слово поета, сповнене філософського змісту, дзвенить сталлю і ніжністю. Він розкриває духовний світ людини, показує її життя в гармонії з природою і власними почуттями.Ви знаєте, як липа шелестить
У місячні весняні ночі?
Кохана спить, кохана спить
Піди розбуди, цілуй їй очі.
Кохана спить…Ці завершені у свого рядка - одно з видних досягнень української літератури. У цих рядках Тичина зумів передати усі фарби щасливої любові : ніжність, увага до коханої, свої великі почуття, які переповнюють серце. Найбільшим досягненням ранньої поезії Тичини була збірка «Сонячні кларнети». Вона ніби створена на одному диханні, стільки в ній енергії, бадьорості, і захоплення світлом, його гармонією. Об'єднання слухового і зорового образів робить виразнішою думку про єдність людини і природи. Ліричний герой залишається наодинці з природою і Всесвітом, за ними звіряє свої щонайтонші душевні пориви. У його віршах звучить гімн життя в різноманітний його проявах, весні, любові, яка оновлює і піднімає душу людини. Неосяжний духовно-емоційний світ людини співзвучний в творчості Тичини світу природи.Знав я, знав: навіки,- промені, як вії!
- Більше не побачу,- сонячних очей.
- Буду вічно сам я, в чорному акорді.
- Промені, як вії сонячних очей!У критиці багато писалося про музичність поезій П. Тичини. Насправді. «Сонячні кларнети» - одно з кращих творінь світової поезії. Ця збірка - книга передчуття, чистого і сильного пориву до прекрасного гуманістичного ідеалу, нехай ще і неясно усвідомленому. Захоплено поет малює яскраві картини рідної природи у віршах «Арфами, арфами…»Гаї шумлять…«Ой, не крійся, природа…» природа зображена як буря, могутня, промениста. Поет співає гімн живій природі, він прославляє сили матеріального сонячного світу :O Не Зевс, Не Пан, Не Голуб-дух,- Лише Сонячні Кларнети. Образ Сонячних Кларнетів у збірці - це образ всесвітньої гармонії. Поет оптимістично сприймає природу, тонко відчуває її фарби і звуки, показує її вічно невгомонне життя. Природа для Тичини не самоціль, вона є невід'ємною частиною повнокровного людського буття. Майстерність поета невід'ємна від змісту його творів. Вірш «Гаю шумлять» - зразок ніжної і музичної лірики, яка, оспівуючи природу, піднімає значення краси і емоцій як основи мистецтва. Основа цього вірша, як і більшість творів збірки «Сонячні кларнети»,- народна поезія. Це виявляється і в образах вірша, і в художніх прийомах: повторах, мелодійні ритміці, римуванні:Я йду, йду - Зворушений.
Когось усе чекаю - Співати.
Співати Люблячи
Під тихий шепіт трав що голубить.Уся збірка пронизана радісним відчуттям людини, яка вслухається у весняний шум зеленого гаю, посміхається сонцю, кольорам, милується чарівними хмаринками, які біжать по блакитному небу. Природа зображена активно діючою, вона захоплює поета («душі моїй так весело»), збуджує у нього найкращі почуття, викликає справжню музику в душі. У поезіях «Тобі, дорога Інна», «З любов плакав я» ніжно, з почуттям високої поваги до дівчини висловлене прекрасне, чисте, як уранішня роса, почуття любові. У «Сонячних кларнетах» поет ще шукає свого героя, намагається усвідомити його історичні перспективи; безперервний в творчому польоті, «чуйний, тривожний» стоїть на перехрестях життя.
Объяснение:
В своей жизни мы встречаем разных людей. Одни обладают силой воли, верны своим убеждениям, другие не сразу прозревают в жизни, делают ошибки. На многие размышления в этом плане наводит нас литературное произведение А. С. Пушкина «Евгений Онегин». Написано было произведение более 150 лет назад, но до сих пор оно волнует нас. В нем находим ответы на многие вопросы, которые возникают и в нашей жизни. Прежде всего меня заинтересовали проблемы поиска смысла жизни, проблемы взаимоотношений главных героев литературное произведениеа,. Литературное произведение А. С. Пушкина «Евгений Онегин» - один из первых социальных литературное произведениеов русской литературы.
В нем рассматривается проблема взаимоотношений личности и общества. Идея изменения общества через нравственное усовершенствование человека наряду с идеей несовершенства современного Пушкину состояния общественного развития лежит в основе крупнейшего его произведения. Наиболее ярко эта идея выразилась в системе образов литературное произведениеа, в сопоставлении Онегина и Татьяны. Они сильные личности. Оба чувствуют себя чужими в холодной и праздной суете тогдашней жизни. Оба любить и страдать. Они достаточно умны, чтобы понять пустоту светской жизни, и поэтому оба отвергают ее. Но тем не менее это очень разные люди. Противоположность характеров Онегина и Татьяны обусловлена тем, что Онегин очень рано испытал на себе влияние «света» с его бесплодной, пустой суетой. Онегин дает характеристику себе строже, чем кто-либо другой, Он признается в корысти: Какое низкое коварство Полуживого забавлять, Печально подносить лекарство, Вздыхать и думать про себя: «Когда же черт возьмет тебя!» Из первой главы мы узнаем о душевном недуге героя, вызванном подчинением обществу и конфликтом с ним. Онегин - образованный, светский человек.
