Вітька – головний герой твору, якому лише 14 років. У таком юному віці він вже закохався у свою односельчанку Галю. «Вітька – високий, худий, з рідким білявим чубчиком – не міг і хвилини спокійно всидіти на місці. Запальний і рвучкий». В образі цього хлопця вбачаємо такі риси, як рішучість, наполегливість та доброта. Вітька цілеспрямовано йде до своєї мети, віддано бореться за своє щастя. Окрім цього він є чудовим та вірним другом.
Галя – гарна та приваблива дівчина, «тоненька немов вирізьблена», «в неї гарні чорні очі-оченята, такі жваві, й такі привабливі, і такі бездонні, що прямо диво дивне». Недарма у неї закоїхався Вітька: «Ех, Вітько, Вітько, гаряча твоя голова!.. І треба ж було тобі отак відчайдушно закохатися у Гальку Козачок!». Галя – дівчина смілива та відважна, «в свисті Галька могла заткнути за пояс будь-якого чаплівського хлопця!». Улітку дівчина працює листоношею, щоб заробити собі грошей. Саме у цьому образі уособлюється ідеал української дівчини.
В одному з найбільш сатиричних своїх творів, в «Собачому серці», М. Булгаков за уявною комедією зображує дійсну трагедію радянського суспільства. Експеримент, який провели над Російською імперією більшовики, зображений у вигляді експерименту професора Преображенського над бродячим, але ласкавим і добрим, псом, в результаті якого останній перетворюється на людину. Ця людина, Поліграф Поліграфович Шаріков, розкриває виразки, що утворилися на тілі сучасного М. Булгакову суспільства. Шариков був породженням професора Преображенського, світила російської науки, який шукав б для омолодження організму. Але результат операції, проведеної Філіпом Пилиповичем і його другом і помічником Борменталем, виявився більш ніж несподіваний. Пес перетворився на людину. Ця людина поєднував у собі риси і пса, і донора гіпофіза - Клима Чугункина, п'яниці, гуляки і балалаечника. Але чим більше часу проходило, тим більш людяним ставав гомункул, він перетворювався в людини «з самим паршивим серцем з усіх, які існують в природі». Шариков смішний в своїх вчинках. Він ганяється за кішкою, замикає себе у ванній і мало не затоплює всю квартиру. Його, п'яного і неслухняного, за шкірку тягають напівгола Дарина Петрівна і Преображенський. А спілкування Борменталя зі своїм підопічним вихованцем Кульковим так взагалі сповнене комізму. Але чомусь нам не хочеться сміятися. Адже за цією сатирою на получеловека ховається трагедія всього суспільства, а не окремо взятої особистості. Шариков, мені здається, страшний остільки, оскільки він не є продуктом уяви великого письменника. Він - результат уважного вивчення сучасності. М. Булгаков у своєму творі майстерно розкриває отруйні виразки, що покривають радянське суспільство. Експеримент, проведений більшовиками, привів до появи безлічі таких Шариков, для яких моральні та етичні цінності - це тьху! Для таких, як він, досить назвати себе «трудовим елементом» або «захисником революційних інтересів», щоб стати визнаним членом суспільства. Саме тому так журяться Борменталь і Преображенський, у яких є університетська освіта, і які не можуть впоратися з алкоголіком і кошатніков Кульковим. Шариков страшний. Страшний тому, що знаходить своє відображення і в нашому світі. Ніколи суспільство не зможе звільнитися від подібних соціальних елементів. Вони будуть знаходити підтримку в будь-якому суспільстві. І їм будуть байдужі цінності суспільства. Як і Шариков, вони зможуть вимагати свої «шістнадцять аршин». Однак, в повісті все закінчується тим, що погани з істот знову перетворюється в милого і доброго пса. Зник сам Шариков, але, на жаль, не зникли його відображення в світі. І саме на боротьбу з такими елементами як всередині нас, так і навколо нас, і закликає Михайло Булгаков.
Объяснение:
