Протиборство добра й зла триває споконвіку. Воно триватиме, мабуть, вічно. Це дві протилежні сили, які щільно взаємодіють між собою. Кожна прагне переважати над іншою, ширитися та заволодівати більшою кількістю прибічників. Не є важливим, як ми називаємо їх: добро та зло, Бог та Диявол, істина й облуда тощо. Важливо знайти собі місце у межах цієї вічної суперечки.
Для себе треба вирішити, що розуміти під кожним із цих понять. Адже ми не усвідомимо й не відчуємо на собі дію цих двох сил, якщо не побачимо їх наочно. Мені у цій нелегкій справі вибору орієнтирів до у свій час мудрість нашого народу, яку він зберіг для нас в усній народній творчості. Збірочка українських народних казок, які мені колись подарувала мама, справила на мене незабутнє враження. Про мудрість та повчальність бабусиних приказок годі й казати.
Народні казки ховають у простих формах споконвічні істини. Розгледівши їх, ти формуєш у собі стійкі принципи та моральні якості. Казка про паляницю навчила мене відрізняти щедрість від жадності. Мудра дівчина з однойменної казки показала, як кмітливість та чесність може переважити хитрість. Казка про правду і кривду наочно показує руйнівну силу зла. В той час, як протилежна йому сила – добро – сприяє розбудові, життю, радості.
Одне прислів’я каже не гнатися за двома зайцями, бо жодного не впіймаєш. Тобто вчить нас скромності – гідній доброї людини якості. Інше дає настанову відрізняти зерно від полови, тобто бачити фальш, обман.
Тож давайте усвідомимо, що є добром, а що злом спершу для самих себе. Тоді ми чинитимемо по правді й справедливості. Стаючи на сторону добра, ми допомагаємо йому перемогти у цій одвічній боротьбі.
