«Ніч перед боєм» — це розповідь про дідів. Герої твору є носіями кращих рис характеру людини — захисника Вітчизни. Їм властива твердість духу, нескореність ворогові; любов до батьківщини, волелюбність. Події виписані в романтично-піднесеному стилі, у творі все величне, незвичайне.
Портретна деталь дідів («на вид ви такий, пробачте, і маленькі і не дуже неначебто й здорові») є протиставленням до непереможної сили людського духу. Образи дідів — «добрих річних духів» — є уособленням краси і величі українського народу. Письменник не зосереджується на розкритті їхніх характерів, бо його завдання — за до цих персонажів загострити в читачів почуття ненависті до ворога, закликати до останнього подиху боронити кожен шматочок рідної землі.
"Я дивився на діда Платона і з насолодою слухав кожне його слово. Дід вірив у нашу перемогу. Він був для мене живим грізним голосом нашого мужнього народу" - постає перед нами старими, але досвідченими та мудрими чоловіками, котри були авторитетом для всіх молодих солдат.
Тому я вважаю, що вони хочь і були просто дідами, але були справжніми героями.
Объяснение:
Спочатку Берман здавався усім художником невдахою. Він усім розказував, що невдовзі намалює свій найбільший шедевр, що зробить його відомим. Але це були лиш слова, і с кожним роком Берман ставав усе біднішим, а шедевр так і не з'явився. Впродовж твору ми саме так його і сприйма'ємо, як художника, що згодом стане повноцінним жебраком. Але у кінці твору ми бачимо, що його слова стали правдою і він нарешті намалював найзначимішу картину у його житті. Це був отой "останній листок", що врятував дівчині життя. Сам Берман пожертвував своїм життям (помер від пневмонії) заради дівчиська, що мріяло мати велике майбутнє
