Що відмінне в климко і г. тютюнник?

Наймичка», вона знаходить у собі сили все життя долати страшенні муки, не спокушається до самогубства, а підкоряється Божій волі. Ганна підкидає свого позашлюбного сина бездітним заможним селянам і через рік до них у найми, аби бути поруч зі своїм сином, який стає в поемі змістом її життя. Трагедія Ганни передусім у тому, що вона мусить приховувати свої почуття від рідного сина, а отже, наймичка позбавлена справжнього материнського щастя. Така неординарна психологічна ситуація дала можливість поетові якнайповніше розкрити образ нещасної жінки, глибину трагізму її життя, духовну велич її натури. Вершину страждань Ганни зображено в останньому розділі поеми: наймичка страшенно боїться померти, не дочекавшись сина з чумакування в далеких краях.

І все ж таки довготерпелива Ганна дістає винагороду — вона дочекалася сина Марка й розкрила йому таємницю свого життя:

Любой человек — это живая загадка. Он совершеннейшее творение природы. Ни одно существо на нашей земле не обладает такой палитрой разума, как человек. Он создает себе преграды, подрывает землю под своими ногами, проваливаясь все глубже. Люди собственноручно окрашивают дни в яркие и радостные тона, а иногда в мрачные и серые. В последнем случае и жизнь их становится блеклой. Человек не должен быть один. Он должен распространять на кого-то любовь и, заглядывая в свою душу, находить отражение этой любви в себе самом. Но есть люди, не любить, удерживать подле себя верных друзей, не стремящиеся добиться гармонии с окружающими, жизненных благ и удовольствий в такой мере, чтобы могли окружить себя нужными и любимыми: «Я как матрос, рожденный и выросший на палубе разбойничьего брига: его душа сжилась с бурями и битвами… он… всматривается в туманную даль: не мелькнет ли там на бледной черте, отделяющей синюю пучину от серых тучек, желанный парус…»