Зірки, зірки, з давніх пір прикували ви навіки людини жадібний погляд.
І в звірячій шкурі сидячи біля Червоного багаття, невідривно в купол синій міг дивитися він до ранку.
І дивився в мовчанні боргом людина в простір Нічний - то зі страхом, то з захопленням, то з неясною мрією.
І тоді з мрією разом Казка зріла на вустах: про загадкові сузір'ях, про невідомих світах.
Объяснение:
