1) Золотым веком русской литературы назывался начальный период 19 века. В этот период все писатели описывали свою жизнь словом.
2) Особенности романа "Евгений Онегин" в том, что он написан стихотворной строфой, специально изобретенной Пушкиным для данного произведения. Такая строфа получила название «Онегинской».
Строфа состоит из 14 строк и напоминает сонет. Стихотворный размер - четырехстопный ямб с особой схемой рифмовки.
Сам Пушкин в одном из своих писем замечал: «Я пишу не роман, а роман в стихах. Дьявольская разница»!
Роман в стихах - это вообще редкая форма для произведения подобного рода. Такая форма позволила поэту использовать приёмы художественной выразительности (эпитеты, метафоры, гиперболы, сравнения, метонимию, синекдоху, олицетворение, риторические фигуры), свойственные поэтической речи. В то же время жанр романа требовал реалистичности изображаемых персонажей и событий. Это произведение, в котором описаны быт и нравы той исторической эпохи, в которую жил сам поэт. Поэтому это уникальное произведение для России и о России.
3) В сонете 14 стихов, которые объединены в 4 строфы: 3 четверостишия и 1 двустишие (Шекспир) или 2 четверостишия и 2 трёхстишия (итальянский сонет) , а Онегинская строфа также состоит из 14 стихов, но представляет собой неделимое целое. Это всегда четырёхстопный ямб с определённой системой рифмовки и клаузул. Есть версия. что на изобретение строфы Пушкина натолкнуло стихотворение Державина "На новый 1797 год", в котором тоже были строфы, содержащие по 14 стихов, но с другим рифмовки.
Характерними для німецького романтизму, практично майже виключно «німецькими» жанрами стали, фантастична повість або казка, іронічна комедія, фрагмент, особливий романтичний роман і, зокрема «роман про художника».
У їх мистецькій програмі чи не переважне значення одержав роман. Август Шлегель у берлінських читаннях говорив: «Роман буде трактовано не як всього лише останнім словом або відродження в сучасній поезії, але як щось у ній провідне. Цей рід її, який може представляти її в якості цілого ». Це означає, що роман, будучи окремим жанром, проте ж, проникає в усі явища літературного життя. Коли Ф. Шлегель у «Листі про роман» каже: «Роман - це романтична книга», він має на увазі не стільки роман як жанр, скільки сукупність великих створінь світової словесності. Він мислить собі роман «не інакше, як поєднання розповіді, пісні та інших форм». У романах німецьких романтиків розповідь дійсно часто переривається вставними історіями, віршами, піснями. Можна згадати «Генріха фон Офтердінген» Новаліса (казка про Атлантиду, казка Клінгзора та ін), «Мандри Франца Штернбальда» Тіка і навіть «З життя одного нероби» Ейхендорфа. Тобто і в теорії і на практиці мова йде про повне змішанні жанрових нормативів. К. Г. Ханмурзаев бачить в цьому змішанні прагнення письменників-романтиків «до універсального, цілісного охоплення життя людства».
