Объяснение:
Жестокие времена опричнины известны нам из истории. В художественной литературе мы их также встречаем, например в "Песне про царя Ивана Васильевича, молодого опричника и удалого купца Калашникова" М. Ю. Лермонтова. Произвол и беззаконие были "визитной карточкой" опричников. Простой народ боялся их, знатные люди избегали с ними встреч. Лермонтову очень точно удалось описать атмосферу царствования Ивана Грозного: Не сияет на небе солнце красное, Не любуются им тучки синие: То за трапезой сидит во златом венце, Сидит грозный царь Иван Васильевич. Заметил царь, что пригорюнился его верный слуга Кирибе-евич: не ест, не пьет. Разгневался царь, "...стукнул палкою, /И дубовый пол на полчетверти/ Он железным пробил око-нечником...". Узнал царь, что верный опричник влюблен в красавицу Алену Дмитриевну, но не сказал Кирибеевич, что она — жена купца Калашникова. Царь Иван Васильевич посоветовал: "...Вот возьми перстенек ты мой яхонтовый Да возьми ожерелье жемчужное... ...И пошли дары драгоценные Ты своей Алене Дмитриевне: Как полюбишься — празднуй свадебку, Не полюбишься — не прогневайся". Опозорил опричник Кирибеевич Алену Дмитриевну перед соседями. Признался в любви, ласкал, целовал, фату бухар- скую, подаренную мужем, сорвал. Возмутился купец Калашников и решил в кулачном бою на Москве-реке в присутствии царя наказать опричника. Призвал купец и братьев своих в случае его смерти отстоять честь семьи. Наследующий день зазывалы бросили клич: "Ой, уж где вы, добрые молодцы?.. ..JCmo побьет кого, того царь наградит, А кто будет побит, тому бог простит!" Растеклась толпа в обе стороны — вышел готовый к бою не на жизнь, а на смерть купец Калашников. Побледнел Кирибеевич, услыхав имя соперника. Начался "богатырский бой", и победил в нем Калашников. Честь жены он отстоял, за что и поплатился собственной головой, по приказу царя пошел на плаху за сознательное убийство "верного слуги". С царской точки зрения Иван Васильевич восстановил справедливость после смерти Кирибеевича и казни Калашникова. "Песня про удалого купца Калашникова" написана Лермонтовым в стиле песни-повествования певцов-гусляров, которые поют славу казненному Калашникову и осуждают царское решение, разошедшееся с мнением народа.
Объяснение:
Объяснение:Тарас Шевченко завжди з особливою любов’ю ставився до своєї неньки-України. Саме це особливе ставлення до Батьківщини відбилось на творчості видатного письменника. Великий Кобзар цікавиться не лише майбутнім України, а й минулим. Він знає, що минуле у його Батьківщини було величне. А якщо створити поезії про минулі успіхи українців, то це до на думку письменника, збудити патріотичні почуття і у його співвітчизників. В творах «Іван Підкова», «Гайдамаки», «Гамалія» автор оспівує силу духу нашого народу, його мужність та здатність до боротьби. Цими творами автор проголошує думку про те, що не варто забувати своє героїчне минуле.
Объяснение:Тарас Шевченко завжди з особливою любов’ю ставився до своєї неньки-України. Саме це особливе ставлення до Батьківщини відбилось на творчості видатного письменника. Великий Кобзар цікавиться не лише майбутнім України, а й минулим. Він знає, що минуле у його Батьківщини було величне. А якщо створити поезії про минулі успіхи українців, то це до на думку письменника, збудити патріотичні почуття і у його співвітчизників. В творах «Іван Підкова», «Гайдамаки», «Гамалія» автор оспівує силу духу нашого народу, його мужність та здатність до боротьби. Цими творами автор проголошує думку про те, що не варто забувати своє героїчне минуле. Як боліло серце письменника за долю України, за її майбутнє, про що говорять рядки «Україно, Україно! Серце моє, ненько! Як згадаю твою долю, Заплаче серденько!». Свої патріотичні ідеї Шевченко відтворював у творах «І мертвим, а живим», «Сон», «Тарасова ніч» та багатьох інших. Трепетні почуття мав Кобзар до Батьківщини. Чого варті лише його слова: «Нема на світі України, немає другого Дніпра!». Тарас Шевченко – справжній патріот, який захоплюється своєю країною, співчуває їй, виборює для неї право на ліпше життя, поневіряється разом з нею.
