Объяснение:
Митрофан-Недоросль шестнадцати лет, сын провинциальных помещиков. Его имя «говорящее», ведь Митрофан в переводе с греческого — «похожий на мать». Такой же двуличный: тиран по отношению к домашним, униженно просит прощения у Стародума в финале. Обладает несомненной хитростью. Например, сон, где «матушка бьёт батюшку». Воспитание зависит от быта, среды, условий формирования человека. Митрофан, выросший в невежественной семье, сам невежественен, глуп и ленив. Митрофанушка — не только полный невежда, питающий отвращение к учению, но и эгоист, для него не существует ничего значимого, кроме собственных интересов. «Невежда без души — зверь», по словам Стародума. Грубый и жестокий по отношению к крепостным, учителям, няньке, отцу. «Он хотя и шестнадцати лет, достиг уже до последней степени своего совершенства и далее не пойдет», — говорит о нём Софья. «Чушка проклятая», как называет его дядя, — конечный итог деградации дворянства при уродующем душу воспитании. Исторически «недорослем» считался молодой дворянин, не получивший от учителя письменного удостоверения о выучке. Его не принимали на службу, не разрешалось вступать в брак. Образ «недоросля», благодаря комедии, стал нарицательным: обычно так говорят о глупых и невежественных людях.
Порівняльна характеристика образів Хіггінса і Пікерінга за п'єсою Бернарда Шоу "Пігмаліон"
У 80-ті роки XІX століття Бернард Шоу починає боротися за новий театр, який у ті роки переживав кризу. Шоу свідомо відмовляється від принципів "добре зробленої" драми і широко користується парадоксом як одним із визначальних мистецьких прийомів.
Наприклад, у п'єсі "Пігмаліон" драматург показує божевілля і оманливість довкілля, Б. Шоу ніколи не закінчував свої п'єси трагічним кінцем. П'єса "Пігмаліон" — це красива історія, побудована на основі міфа про Пігмаліона — скульптура, який вирізьбив із мармуру Галатею — жінку такої вроди, що закохався в неї і вмовив богів оживити статую.
Головні герої цієї п'єси — це професор англійської фонетики Генрі Хіггінс та знавець індійських діалектів полковник Пікерінг. Вони різні за характером і зовнішністю. Професор Хіггінс — це чоловік років п'ятдесяти, з сивим волоссям і зі зморшками на обличчі, невеликий на зріст. А полковник Пікерінг, навпаки, років шістдесяти, низький на зріст, товстий, обличчя немов пожоване від старості. Їхні характери можна визначити під час роботи професора, який проводив експеримент над дівчиною Елізою, вуличною квіткаркою, яку за її неввічливість прозвав дикункою. Хіггінс був постійно чимось незадоволений, розлючений і здавався, на перший погляд, невихованим, бо спочатку він ставився до Елізи гірше, ніж до служниці. Але збоку завжди був полковник Пікерінг, який намагався заспокоїти Хіггінса.
І, мабуть, Пікерінг виглядав більше джентельменом в очах Єлізи та й читача, ніж професор Хіггінс. І, здається, такою нестримною поведін-кою викликав Хіггінс відразу у своєї учениці Елізи.
НЕТУ ТАКОГО ПЕРСОНАЖА ПІГМАЛІОН
ПРАВИЛЬНО ПІКЕРІНГ
ПІГМАЛІОН ЄТО НАЗВАНИЕ
ТІ ВОБЩЕ ЧИТАЛ САМ ТВІР?
