Характырыстыка Ефрасiнi Полацкай

Головний герой роману " Червоне і чорне» - син простого тесляра Жульєн Сорель. Йому лише 19 років, але він вже має багато амбіцій а також ідею зробити церковну кар'єру  і опинитися якнайдалі від буденності світу, в якому він виріс. Жульєн не знаходить розуміння з боку суспільства.  "... всі домашні зневажали його, і він ненавидів своїх братів і батька..."

Молодий чоловік має чудову пам"ять, здатний цитувати святе письмо на латині по пам'яті. Стати священиком  для нього - це єдиний б вирватися з сірих буднів його існування.

На становлення його характеру мали вплив  полковий лікар, учасник наполеонівських походів і місцевий абат Шелан. Перший вчив Жульєна історії та латині, а також прищепив йому поняття честі і благородства. Другий - любов до Святого письма, до Бога, заохотив його прагнення до інтелектуального і духовного росту.

Набуті ним  якості  відокремлюють Жульєна від брехливих, скупих людей містечка Вер'єр.  Юнак захоплюється Наполеоном, і саме його епоха і близька молодій людині. Але він народився не у той час. Через це  молодий чоловік змушений прикидатися. Він прикидається, щоб досягти чогось у житті, але настала епоха реставрації, в якій честь, благородство, хоробрість і розум не варті нічого. Під час влади Бурбонів для того, щоб просунутися по кар'єрних сходах, потрібно гідне походження. Втім, поняття честі і гідності у Сореля теж своєрідні. Наприклад, Жульєн не готовий приймати додаткову винагороду від пані де Реналь, але з легкістю спокушає її у своїх інтересах.

Сорель розуміє, що єдиний б чогось досягти  - стати священиком. Жульєн вирішує, що  у сутані він зможе досягти гарного становища у "вищому світі".

Він прикидається віруючою людиною, хоч і сам у Бога  не вірить.

Зовнішньо "це був невисокий юнак років вісімнадцяти або дев'ятнадцяти, досить крихкий на вигляд, з неправильними, але тонкими рисами обличчя і точеним, з горбинкою носом. Великі чорні очі, які в хвилини спокою виблискували думкою і вогнем, зараз горіли найлютішою ненавистю. Темно-каштанове волосся росло так низько, що майже закривало лоб, і від цього, коли він сердився, обличчя здавалося дуже злим. Серед незліченних різновидів людських осіб навряд чи можна знайти ще одне таке обличчя, яке відрізнялося б настільки разючою своєрідністю. Стрункий і гнучкий стан юнака говорив швидше про спритність, ніж про силу. З ранніх років його надзвичайно задумливий вигляд і надзвичайна блідість наводили батька на думку, що син його не жилець на білому світі, а якщо й виживе, то буде тільки тягарем для родини».

По гипотезе сторонников исторической школы, древнейшей основой былины о Садко была песня о летописном новгородском купце по имени «Содко Сытинець»[4] (или «Сотко Сытиничь»), упоминаемом в Новогородской летописи под 1167 годом в качестве строителя церкви Бориса и Глеба в Детинце в Новгороде. По-видимому, образ Садко является результатом поздней трансформации индоевропейского образа мифического жениха дочери океана[5].

Рассказы о том, что подземный или подводный царь, залучив в своё царство героя, хочет удержать его, женив на своей дочери, также весьма часты и в сказках. Так, в одном[каком?] киргизском сказании рассказывается, как один человек, нырнув в воду, очутился в царстве властителя вод Уббе, служил там несколько лет, женился на дочери визиря, а потом с волшебной зелёной палки вернулся на землю и разбогател[источник не указан 172 дня].

Ближайшие источники былины о Садко не выяснены. Академик А. Н. Веселовскийуказывает[где?] на сходство былины о Садко с эпизодом старофранцузского романа о «Tristan le Léonois»: герой его, который носит имя Садок, убил своегошурина, покушавшегося на честь его жены, и вместе с нею бежит на корабле; поднимается буря, которая, по мнению старейшины корабля, ни ради грехов кого-нибудь из пассажиров; по жребию виновником бури оказывается Садок; он бросается в море, после чего буря затихает .

Очевидное сходство эпизодов французского романа и былины, а также совпадение имен Садко и Садок дает основание предположить, что и роман, и былина независимо друг от друга восходят к одному источнику — повести или легенде, в которых это имя уже находилось.

Всеволод Миллер находит[где?] объяснение типов Садко-гусляра и морского царя в финских и эстонских сказаниях: он приравнивает морского царя былины к морскому царю Ахто, который также является охотником до музыки; прототип Садко-гусляра он видит в музыканте и певце Вейнемейнене (см. Морской царь).