Запишите ключивые слова характеризующие героев: Ирина Алексеевна Руднева, Аркадий Николаевич Руднев. Из рассказа тапёр быстрее

Три года назад читала эту замечательную книгу Даниэля Дефо, и сейчас могу сказать что остаётся одной из моих любимых. Так как она описывает логику, мысли, выдумки и саму личность человека с разных сторон, в различных обстоятельствах. Роман демонстрировал что человек это существо которое ведёт борьбу за выживание. Попав на остров Крузо боролся за жизнь осваивая природные ресурсы, материалы. Сдесь дан тонкий пример человеческого разума - долгие годы одиночества, безумного желания увидеть, поговорить с человеком, заставили Робинзона при видение дикаря (Пятницы) обрадоваться, но одновременно и испугаться. Поэтому роман Дефо имеет цель передать идею что представляет собою человек как как «социальное» существо.

Вона тільки чекає, непорушна, як статуя, спокійна і незворушна навіть під час полону. Все працює на неї: і її зовнішність, і традиції їх ще дитячої дружби, і релігійна єдність, і впевненість в почуттях Айвенго. «Тому, хто має, додасться, а у бідного відніметься». Так воно і сталося. Перш ніж назавжди покинути Англію, бідна Ребекка прийде попрощатися і поцілує руку величної Ровени, як це зазвичай повинні були робити переможені на втіху переможцям. Правда, під час нашого знайомства з нею в будинку Седрика Сакса вона охоче слухає розповідь про нові подвиги вигнанця Айвенго. Дівчині завжди приємно усвідомлювати, який незвичайний хлопчик є її «прихильником». А порушення волі хазяїна будинку їй нічим не загрожує, так як господар вважає її законною претенденткою на англійський престол і сповнений васального поваги до неї. Правда, вона говорить дуже люб'язні слова після проголошення її Королевою Краси на турнірі. І не вона зцілює його рани, вона повстає проти батьківської волі і «громадської думки». Десь я читав, що любов'ю може стати будь-яке почуття, навіть ненависть, але ні в якому разі, не вдячність. І до того ж любити иноверку йому ніколи не прийде в голову. Храмовник любить прекрасну єврейку. Єврейка любить благородного Айвенго. І Айвенго любить величну леді Ровену. Леді Ровена дозволяє себе любити. А сама Правда, не можу зрозуміти її ставлення до Айвенго. Вона нічого не зробила заради нього. Тим не менш, саме вона і її батько беруть найактивнішу участь у долі головного героя - Айвенго. Це вони забезпечують його першокласним конем і міцними, красивими лицарськими обладунками, хоча це речі зовсім не дешеві. Відомо, що гарний панцир коштував три-чотири хутори з усіма працівниками. І На руках Ребеки буде поранений Айвенго, і їй треба буде згадати всі уроки Міріам, найкращою лікарки її народу. Саме її лікування повинен бути вдячний син Седрика, що залишився живий. Його шляхетність полягає лише у вдячності. Я перечитую роман Ст. Скотта «Айвенго» в короткому переказі змісту і співчуваю красуні, якій не подаровано долею нічого. Навіть у коханні вона може тільки втрачати - і втратить. Настільки, що доведеться цілувати руки переможниці. А справа в тому, що її звуть Ребека, вона дочка Ісаака з Йорка. Вона - дівчина з народу, який ненавидять з багатьох причин. Одна з причин релігійна: вона не може бути прийнята в порядному суспільстві, не може розраховувати на шлюб ні з норманом, ні з саксом. Їй не піднятися вище коханки - а це вона вважає падінням. Друга причина в тому, що її співвітчизників, не схильних вирішувати проблеми з мечем і списом у руках, великі господарі Англії вважають за трусів. Зрештою, вона багата. А феодали, які її оточують, і простий народ болісно заздрять діловим успіхам Ісаака з Йорка