“Ночь” (1957). В этом стихотворении поэт пытается восстановить нарушенную целостность мира и весь этот мир вместить в поэзию. Эта мысль выражена здесь в метафорической форме, так как для Пастернака метафора – возможность выразить человеческую мысль, вызванная необходимостью для поэта “написать целую вселенную”: Идет без проволочек И тает ночь, пока Над спящим миром летчик Уходит в облака. Он потонул в тумане, Исчез в его струе, Став крестиком на ткани И меткой на белье.
Пастернак дает следующее определение роли метафорыв поэтическом искусстве: “Метафоризм – естественное следствие недолговечности человека и надолго задуманной огромности его задач. При этом несоответствии он вынужден смотреть на вещи по-орлиному зорко и объясняться мгновенными и сразу понятными озарениями. Это и есть поэзия. Метафоризм – стенография большой личности, скоропись ее духа”.
Стихотворение написано о летчике, который является символом человеческого духа. Он сопоставлен с художником, который тоже бодрствует, познавая мир: Не спи, не спи, работай, Не прерывай труда, Не спи, борись с дремотой, Как летчик, как звезда. Все предметы и явления мира равны между собой самолет и метка на белье Вселенной и котельные.
Планета Венера и театральные афиши. Даже небосвод включен в быт художника. Для поэта великое становится малым, далекое – близким.
В творчестве художника время превращается в вечность, а поэт – это … вечности заложник У времени в плену.
Контрастне протиставлення зовнішньої досконалості та внутрішнього безкультур’я, чітко “промальоване” Шоу в другій дії, досягає апогею у “з’яві” героїні в третій дії, коли вона - несподівано для господарки - опиняється у вітальні місіс Хігінс. Глядач бачить справжній “шедевр”: “Еліза, вишукано вдягнена, справляє таке враження своєю красою, що при її появі усі встають. Керована сигналами Хігінса, із відтрено-ваною грацією вона підходить до його матері”.
На це варто звернути увагу: “Усі встають”! Отже, також не можуть утриматися, тому встають разом з усіма, її “творці”? Чи зобов’язана “вставати” літня жінка, коли до її вітальні входить дівчина, яку вона, до речі, до себе не за Але пані Хігінс теж не утрималася…
Не можна не помітити, що поява Елізи викликає фурор саме тим, що дівчина бездоганна зовні, і це загальне “вставання” свідчить перш за все про відверте захоплення присутніх саме цією зовнішньою досконалістю героїні. Окрім того, тут поєднуються як краса дівчини, що дана їй Богом, так і набута завдяки навчанню чудова вимова. Проте, як тільки Еліза “входить у смак” розмови, очевидною стає дисгармонія зовнішнього і внутрішнього в ній: тут впадає в око її “натренована граційність” і покірне слідування сигналам Хігінса.
