Кому і як подіям присвятив вірш Пушкін 19 жовтня

Тема грошей у повісті О. Бальзака "Гобсек"

В історії світової літератури чимало історій про скнар, так що Гобсек з повісті Бальзака — образ не новий. Але от що справді цікаво, що письменник за до свого героя дослідив усебічно проблему грошей.

Отже, Гобсек знає гроші професійно, бо він лихвар, тобто людина, що дає гроші під заставу. Він розповідає Дервілю про своє життя, і поступово стає зрозуміло: в ньому майже ні для чого, крім грошей, місця не лишилося. Він прагнув мати гроші, бо вони дають свободу, а хто ж не хоче бути вільним. Але, накопичивши певну суму, Гобсек не зупиняється, бо розуміє: великі гроші дають владу. Саме ця насолода для нього найкраща. Він так захопився, що й не помітив, коли і як гроші стали володіти ним. То, може, гроші не потрібні? Це не так. Відсутність грошей у Ернеста де Ресто ледве не зруйнувала його надії і щастя. А от для його матері гроші стали джерелом усіх нещасть, бо вона не знала ані ціни грошам, ані небезпеки, яку вони крили. Розкидаючи гроші на Максима де Трая, на розкіш, вона забула про свій обов'язок перед чоловіком і дітьми. Гроші — річ небезпечна. Потрапити у залежність від них дуже тому Фанні Мальво позичає у Гобсека стільки грошей, скільки може віддати, заробивши працею білошвейки. Та й Дервіль розуміє думку Гобсека, який позичає йому гроші під великий процент. Адже немає більшого тягаря, ніж тягар зобов'язаності за надану послугу. Часом це руйнує стосунки. Тому Гобсек позбавляє Дервіля необхідності почуватися вічно винним йому. Це ще один бік проблеми грошей.

Таким чином, дослідивши проблему грошей, Бальзак дійшов висновку, що гроші потрібні людині, аби жити, не думаючи про них, а займаючись творчістю, справами тощо. Брак коштів призводить до занепаду моралі, як у Максима де Трая. Невміння керувати своїми потребами призводить до марнотратства й трагедії. Великі гроші дають владу. Але саме великі гроші часом забирають у полон життя людське, як це сталося з Гобсеком.

Объяснение:

Незначительный случай нередко может повлиять на всю жизнь человека, изменить его. Случай, описанный в рассказе Астафьева «Конь с розовой гривой» , из таких.
Мальчик отправляется за земляникой вместе с левонтьевскими ребятишками, чтобы «трудом своим заработать пряник» . Он понимает, что даром ничего не достается.
Санька, как более старший и хитрый, поддразнивает героя: «Бабушки Петровны испугался! Эх ты! » Узнав о прянике, Санька быстро находит нужные слова и ловит героя на удочку: «Скажи уж лучше — боишься ее, и еще жадный! » Мальчику не хотелось показаться жадным, «не не струсить, не опо­зориться» : «А хочешь, все ягоды съем? » Так «левонтьевская орда уничтожить землянику, с таким трудом собранную мальчиком. Он становится похожим на соседских ребятишек: развлечения их были жестокими. За некрасивый вид растерзали рыбину, подшибли стрижа, который умер. Об этой смерти они скоро забыли, потому что нашли себе новое развлечение: «забегали в устье холодной пещеры, где жила.. . нечистая сила» .
Но вот рассказчик начинает осознавать, что его проступок не пройдет даром, он осознает свою вину. А Левонтьевским все нипочем: Санька «заржал» , он торжествовал: «Нам-то ништяк! Ха-ха! А тебе-то хо-хо! » Через действия автор противопоставляет героев: «тихо плелся я за левонтьевскими ребятами» — «они бежали впереди меня гурьбой и гнали по дороге ковшик без ручки» .
Санька бессовестно играет на мальчишеских чувствах, «Санька был вреднее и злее всех левонтьевских ребят.
Санька испытывает чувство радости и удовольствия от того, когда удается увидеть или почувствовать чужие страдания. Он жестокий и злобный.
Герой-рассказчик тянется к Саньке, потому что он смелый, независимый, веселый, не боится в пещеру войти, с ним весело. Их отношения нельзя назвать настоящей дружбой.
Дружба бывает настоящей и мнимой. Настоящая дружба основана на уважении друг друга.