ответ: Тримай
Объяснение: У драмі Бертольда Брехта "Матінка Кураж та її діти" втілені всі основні риси брехтівських п'єс — філософічність, жорстока логіка, нещадний аналіз, який співвідносний з умовним ігровим началом.
Під час Тридцятилітньої війни, яка була у XVII столітті, торговка Анна Фірлінч, яку за характер прозвали "Кураж", хоче нажитися на війні і їде у фургоні, який тягнуть її сини, слідом за військами. Вона знає, що може втратити все, але бажання розбагатіти сильніше.
Одного за одним матінка Кураж втрачає своїх дітей.
Старшого сина вбивають за мародерство, за яке раніше хвалили. Другий син, чесний, але не дуже розумний, гине через жадібність Анни — вона занадто довго торгувалася за його викуп. Німа донька Катрін була дуже доброю. Вона жаліла людей, які потерпали від війни, дітей, які залишилися без батьків і загинули, рятуючи від ворогів місто Галле.
Матінка Кураж так чи інакше по черзі зраджує своїх дітей. Та справи її ідуть добре, і вона величає війну — годувальницею, бо вважає, що про мораль добре говорити на ситий шлунок, а для голодного — шкідливо.
Взагалі-то вона, можливо, і непогана людина: весела, гарна хазяйка, по-народному поміркована. Вона може навіть комусь і до якщо це не буде дуже обтяжувати її кишеню. Але героїня чи то з власної волі, чи то тому, що так склалися обставини, поставлена в такі умови, коли найкращі людські якості приводять до трагічних наслідків. Вона пройшла через усе, але так нічому й не навчилася. У її свідомості все перевернуте з ніг на голову настільки, що вона бачить у війні не смерть, а життя. "Я не дам вам зробити так, щоб війна мені спротивилась! — говорить матінка Кураж. — Слабкі гинуть і в мирний час. Тільки війна краще, ніж мир, годує людей". Це та ж сама ідея, яку гітлерівці вкладали в голови простих німців під час Другої світової війни.
Розповідаючи про події XVII століття, Бертольд Брехт говорить про своїх сучасників, їхня ідейна сліпота, егоїзм приводять до влади гітлерівців. П'єса "Матінка Кураж та її діти" — про необхідність подолання своєї інерції, німоти, як зуміла це зробити Катрін, яка, намагаючись врятувати інших, гине сама.
Але матінка Кураж, навіть втративши все, не розуміє, де правда. У фіналі п'єси вона тягне сама свій віз, промовляючи: "Треба знову торгівлю налагоджувати". "Ей, захопіть і мене з собою", — кричить вона солдатам, які проходять мимо.
Бертольда Брехта часто звинувачували в тому, що його героїня так і не прозріла. Але письменник бачив своє завдання в тому, щоб заставити глядача дивитися і бачити. Брехт ставить питання про відповідальність простих людей за хід історії, за саме життя. Він наголошує на тому, що неможливо залишитися чистим, якщо йдеш на компроміс із совістю.
Матінка Кураж може бути метафоричним образом Німеччини 30-х років. Розпочинаючи війни, німці вірили, що можуть розбагатіти; втрачаючи своїх дітей у боях, вважали, що вони загинули за велику ідею. Через великі втрати пройшла ця країна, але, на відміну від Матінки Кураж, її народ зробив висновки. Хочеться вірити, що ніколи більше з німецької землі не виповзе триголовий змій війни.
Объяснение:
Привет мой юный друг , сегодня я хочу рассказать тебе об одной книге ."Письма о добром" - одна из самых задушевных книг академика Д. С. Лихачева. В ней он щедро делится с читателями, в первую очередь молодыми, своими размышлениями о том, что кажется важным ему самому: о смысле жизни, о мудрости, красоте, совести, справедливости, дружбе, любви, культуре. Читатель найдет в книге ответы на свои сегодняшние и завтрашние во как не быть смешным? как справиться с завистью? как прожить долгую и счастливую жизнь?
Когда "Письма о добром" впервые печатались в болгарских газетах, каждое из них сопровождалось фотографией Дмитрия Сергеевича. Этот принцип оформления возрожден в данном издании: в книге помещены более двадцати лучших портретов Д. С. Лихачева.
Маленькая, карманного формата книжица для тех, кто ищет в жизни твердых принципов и готов им следовать в любой ситуации. Предназначена, на мой взгляд, для постоянного ношения во внутреннем кармане - там же, где вместо нее может лежать "Книга воина света" Коэльо или "Карманный справочник Мессии" Ричарда Баха.
Правда, если две последние книги больше метафизические, с рассуждениями о свободе, воле и т. д. - то книга Лихачева совсем иная. Письма о добром действительно писались как письма - к относительно юному читателю, который находится в поисках внутреннего стержня. Дмитрий Сергеевич откровенно говорит о том, как надо относиться к окружающим, к культуре, к языку. Его принципы и нравственная позиция строги - и отступления не предполагают. Тому, кто захочет следовать этой дорогой придется нелегко - впрочем, этого Лихачев тоже не скрывает, признавая, что, однако, внутренне такой человек свободнее и сильнее прочих "бесхребетных".
При чтении улыбки не возникало, но было много-много мыслей иного характера, как то: размышления о доброте, семье, учебе, природе, смысле жизни, в конце концов. О содержании тут говорить я не буду, думаю, достаточно почитать цитаты.
Я очень, очень долго читала эту книгу. Прочитав до половины, оставила ее, и вернувшись только через год-полтора, смогла продолжить. Письма идут по возрастанию сложности их, так что, считаю, я сделала правильно. Прежде всего в том, что вернулась и дочитала.
Книгу перечитывать и перечитывать, кусочками, полностью, вдумываясь в текст, пропитываясь им. В любом возрасте, возвращаясь и перескакивая, осмысляя и запоминая.
