Можливо хтось із вас задавався питанням «Яке майбутнє нас чекає?»
У творі Рея Бредбері «Усмішка» розповідається про можливе майбутнє нашої країни та взагалі всієї планети. Хлопчик на ім'я Том. Він жив у 2061 році у зруйнованому місті після атомних бомбардувань.
Одного дня мало статися знищення картини Леонардо Да Вінчі «Джоконда».
Коли Том побачив, як вона усміхається у нього пересохло у горлі.Ця усмішка була таємничо-сумовитою.
Влада постановила, що сьогодні опівдні портрет на майдані буде віддано в руки тутешніх мешканців, аби вони могли взяти участь у знищенні.
Отже, якщо ми зараз не будемо берегти нашу історію минулого, то нас чекає велика суцільна війна. Зруйновані міста; дороги, понівечені від бомбардування; радіоактивні поля; одяг із грубої мішковини; «свята» ненависті та руйнації; ненавидять минуле; відмова від цивілізації; надія на відродження «нової» цивілізації («з’явиться людина з душею…, в якої душа горнеться до гарного…».
Отже, для того щоб запобігти такого майбутнього потрібно берегти природу. Тому что природа-це легені людини. Треба берегти свою історію тому, що кожна освічена людина розуміє, що без історії її Батьківщини втратить своє значення, свій статус на фоні інших держав. Людина без знань своєї історії-це неповага до самого себе.
Главный герой повести В. О. Богомолова — мальчик Иван. Её действие происходит во время Великой Отечественной войны. Уже в первые дни войны судьба жестоко распорядилась с Иваном: отец убит на границе, полуторагодовалая сестрёнка погибла у него на глазах. И герой принял решение — мстить врагу, стать полезным нашей армии.
Иван — ещё совсем мальчик: он играет, как его сверстники, собирает ножички, вооружается биноклем, будто настоящий командир. Он хотел бы остаться ребёнком, но вынужден каждый день смотреть в лицо смерти.
Иван подолгу живёт на оккупированной немцами территории, ходит по деревням, посёлкам и собирает для штаба сведения о силе врага и его вооружении. Он всё видит, всё запоминает. И информация, которую он добывает, очень ценна.
Читая о пребывании мальчика в тылу врага, понимаешь, что ему тяжело и страшно: он один, опасные ситуации возникают ежедневно, а совета спросить не у кого. Каким же нужно быть мужественным, волевым человеком — ведь рассчитывать приходилось только на себя. Даже смелый Холин в разговоре с Гальцевым сказал: «Третий год воюешь? . .И я третий. . .А в глаза смерти — как Иван! — мы, может, и не заглядывали. . .За тобой батальон, полк, целая армия. . .А он один — Ребёнок! »
Холин, Гальцев, Катасоныч — это взрослые друзья Ивана по партизанскому отряду. Они относятся к нему по-отцовски, с нежностью, всё готовы для него сделать, потому что понимают, как опасна работа, которую выполняет мальчик для штаба армии.
Объяснение:
