рассказ Шмелева "как я стал писателем"

Прочитайте начало рассказа. Какова его роль?

- Какую роль в судьбе писателя сыграли детские впечатления? - Как воспринимали первые писательские опыты мальчика в гимназии?
- Дайте характеристику образов Баталина и Цветаева
- Какой прием использует Шмелев, создавая образы Баталина и Цветаева?
С какой целью автор это делает?
- Как изображен в рассказе характер главного героя?
​

Заяц сыграл важную роль в судьбе Вани. Во-первых, если бы не заяц, то дед Ларион погиб бы, и сирота Ваня остался бы вообще без родных людей.
Во-вторых, заботясь о зайце, Ваня понял, что такое благодарность, что можно быть благодарным не только людям, но и животным, и явлениям природы, и другим проявлениям мира.
В-третьих, Ваня учился самоотверженности и внимательности. Когда он понял, что заяц хочет пить, он прямиком помчался через лес к озеро, чтобы дать зайцу напиться.
В-четвертых, он учился доводить задуманное дело до конца, не останавливаясь на полпути. Когда ветеринар отказался лечить зайца, Ваня и дед могли бы опустить руки: ну что они сами могут сделать! Но Ваня и дед идут в город, ищут врача и уговаривают его лечить зайца.
В истории с зайцем Ваня проявил внимательность, заботливость, сострадание и настойчивость.

Я стою під дощем. Навколо мене немає жодної людини, а я чекаю. Чекаю, коли під вагою теплих крапель жовто-червоний кленовий лист впаде мені під ноги і весь залитий сльозами бездушно видихне останню порцію спогадів про тепле літо... Він падав дуже довго, кружляючи в повітрі, мов не хотів лежати на землі, а бажав залишитися на тонкій гілочці дерева. Де-не-де ще залишались зелені листочки, але красива осінь вже вишивала клени червоним, жовтим, срібним, золотим. Листочки ніби просили: «Виший нас зеленим, нам хочеться жити». Але осінь все далі й далі тягла золотаву нитку. Проте дерева хапалися за кожний листок, бо не хотіли скидати свій наряд.
     Дмухнув теплий вітер, переплутав моє волосся, схопив мене за руку й повів кудись далеко-далеко. «Я не хочу йти», — кричала я йому, але вітер впевнено підштовхував мене все далі й далі. Я йшла по листю, воно котилося переді мною, ніби вказуючи дорогу. Нахиляючись і хапаючи перші-ліпші листочки, я все заглиблювалась у парк, аж доки не дісталась до невеличкого озерця, що сховалось у самому куточку. Воно не було спокійним, як влітку. Розбурхане осіннім дощем, кидало свої хвильки на берег. Вони бились одна об одну і аж постогнували. Раптом вітер вщух на мить, і втомлені хвилі заспокоїлись, зупинили свій біг. Плесо озера стало темним і гладким, тільки листочки, що так привітно підстрибували переді мною щойно, нерухомо лежали на воді. Всіх розквартирувала хазяйка Осінь.