Как проявляется отношение Шаламова к его героям?

i. античний міф — основа п'єси б. шоу "пігмаліон". (1913 р. побачила світ п'єса б. шоу "пігмаліон". автор назвав її "романом на п'ять актів" і присвятив відомій актрисі кемпбелл — першій виконавиці ролі елізи дулітл. в основу п'єси покладено античний міф про скульптора пігмаліона. він зневажав жінок, а на перше місце у житті ставив мистецтво. якось він вирізьбив із слонової кістки статую морської богині галатеї. його творіння було настільки прекрасним і довершеним, що скульптор закохався у німу статую. пігмаліон попросив богиню афродіту оживити статую. богиня пішла назустріч творцеві і незабаром галатея стала дружиною пігмаліона. однак п'єса б. шоу далека від художнього переказу античного міфу. вона збагачена авторськими доробками, художньо довершена, хоча основна думка міфу збережена.)  

ii. провідна думка п'єси б. шоу "пігмаліон". (вона є єдиною що для міфу, що для п'єси б. шоу: погляди людини не можуть бути сталими і незмінними, життєві обставини змінюють і саму людину. позбавлений форми шматок глини в руках справжнього митця може стати витвором мистецтва. сила його — безмежна, адже саме мистецтво пробуджує духовну сутність людини і наділяє її красою і внутрішньою свободою.)  

1. основна сюжетна лінія п'єси б. шоу. (двоє вчених — знавець фонетики хігінс і його шанувальник з індії пікерінг — стали свідками брутальної розмови квіткарки з молодим паном. знавець фонетики був вражений вимовою квіткарки, бо "з такою вимовою сиді повік у канаві". щось його змушує сказати співрозмовникові, що, попрацювавши над мовою дівчини, він міг би перетворити її на герцогиню, а вже покоївкою чи продавчинею вона б могла легко влаштуватися на роботу. дівчина почула ці слова і наступного дня прибула до лабораторії хігінса з проханням давати їй уроки фонетики. вона навіть обіцяла заплатити вченому. хігінс хотів відмовитися від набридливої квіткарки, але пікерінг нагадав йому вчорашню розмову і запропонував експериментальним шляхом перевірити, чи зможе хігінс за три місяці зробити з вульгарної квіткарки герцогиню і ввести в оману світське товариство її бездоганною вимовою. хігінс погодився і взявся за тяжку працю. експеримент вийшов вдалий. і це відповідало переконанням самого драматурга, що мистецтво здатне творити чудеса. професор фонетики допоміг елізі дулітл досконало опанувати ійську літературну мову, манери світських панн і стати схожою на справжню леді.)  

2. парадоксальність змісту п'єси б. шоу. (п'єсою "пігмаліон" б. шоу довів, що люди з народу'аж ніяк не поступаються перед представниками світського товариства запасом творчих сил і енергії. якщо бідність і робить людину духовно збіднілою, то за певних обставин у ній можуть пробудитися небачені можливості для вдосконалення. проте головний парадокс — парадокс людини — залишається автором нерозгаданим. п'єса спонукає глядача дискутувати і висловлювати припущення щодо подальшої долі елізи дулітл. та який би шлях вона не обрала в житті після науки у професора фонетики, брутальною, духовно бідною і приниженою вона вже ніколи не буде. душа її відкрилася до краси, духовної свободи, до мистецтва.)  

iii. п'єса б. шоу на світовій сцені. (п'єса б. шоу швидко здобула популярність. окрім того, сюжет "пігмаліона" став основою мюзиклу "моя прекрасна леді", а за його мотивами створено фільм- "галатея".)

Широкий двор был весь покрыт сияющим, белым мягким снегом. Синели в нем глубокие человечьи и частые собачьи следы. Воздух, морозный и тонкий, защипал в носу, иголочками уколол щеки. Каретник, сараи и скотные дворы стояли приземистые, покрытые белыми шапками, будто вросли в снег. Как стеклянные, бежали следы полозьев от дома через весь двор. Никита сбежал с крыльца по хрустящим ступенькам. Внизу стояла новенькая сосновая скамейка с мочальной витой веревкой. Никита осмотрел — сделана прочно, попробовал — скользит хорошо, взвалил скамейку на плечо, захватил лопатку, думая, что понадобится, и побежал по дороге вдоль сада, к плотине. Там стояли огромные, чуть не до неба, широкие ветлы, покрытые инеем, — каждая веточка была точно из снега. Никита повернул направо, к речке, и старался идти по дороге, по чужим следам... На крутых берегах реки Чагры намело за эти дни большие пушистые сугробы. В иных местах они свешивались мысами над речкой. Только стань на такой мыс — и он ухнет, сядет, и гора снега покатится вниз в облаке снежной пыли. Направо речка вилась синеватой тенью между белых и пушистых полей. Налево, над самой кручей, чернели избы, торчали журавли деревни Со-сновки. Синие высокие дымки поднимались над крышами и таяли. На снежном обрыве, где желтели пятна и полосы от золы, которую сегодня выгребли из печек, двигались маленькие фигурки. Это были Никитины приятели — мальчишки с «нашего конца» деревни. А дальше, где речка загибалась, едва виднелись другие мальчишки, «кон-чанские», очень опасные. Никита бросил лопату, опустил скамейку на снег, сел на нее верхом, крепко взялся за веревку, оттолкнулся ногами раза два, и скамейка сама пошла с горы. Ветер засвистал в ушах, поднялась с двух сторон снежная пыль. Вниз, все вниз, как стрела. И вдруг там, где снег обрывался над кручей, скамейка пронеслась по воздуху и скользнула на лед. Пошла тише, тише и стала. Никита засмеялся, слез со скамейки и потащил ее в гору, увязая по колено. Когда же он взобрался на берег, то невдалеке, на снежном поле, увидел черную, выше человеческого роста, как показалось, фигуру Аркадия Ивановича. Никита схватил лопату, бросился на скамейку, слетел вниз и побежал по льду к тому месту, где сугробы нависали мысом над речкой. Взобравшись под самый мыс, Никита начал копать пещеру. Работа была легкая — снег так и резался лопатой. Вырыв пещерку, Никита влез в нее, втащил скамейку и изнутри стал закладываться комьями. Когда стенка была заложена, в пещерке разлился голубой полусвет, — было уютно и приятно. Никита сидел и думал, что ни у кого из мальчишек нет такой чудесной скамейки... — Никита! Куда ты провалился? — услышал он голос Аркадия Ивановича. Никита... посмотрел в шель между комьями. Внизу, на льду, стоял, задрав голову, Аркадий Иванович. — Где ты, разбойник? Аркадий Иванович поправил очки и полез к пещерке, но сейчас же увяз по пояс; — Вылезай, все равно я тебя оттуда вытащу. Никита молчал. Аркадий Иванович попробовал лезть выше, но опять увяз, сунул руки в карманы и сказал: — Не хочешь, не надо. Оставайся. Дело в том, что мама получила письмо из Самары... Впрочем, прощай, я ухожу... — Какое письмо? — спросил Никита. — Ага! Значит, ты все-таки здесь. — Скажите, от кого письмо? — Письмо насчет приезда одних людей на праздники. Сверху сейчас же полетели комья снега. Из пещерки высунулась голова Никиты. Аркадий Иванович весело засмеялся.