Відповідь:
Майбутнє — це незвіданий шлях, не доріжка, яка до кінця невідома звичайній людині. Життя буває різним, але кожному хочеться бачити себе у майбутньому радісним та щасливим. У всі часи людство приваблювало майбуття. Людям завжди хотілося випередити час, дізнатися, що ж їх чекає далі. Але час минав...
Колись я, як і всі діти, змінювала свої бажання щодо професії. Спочатку мені хотілося бути лікарем, потім вчителем і навіть дизайнером одягу... Та все це залишилося у дитинстві, у мріях. Зараз я тільки у шостому класі, але певна, що професію свою ще не обрала.
Щоб уявляти своє майбутнє, треба насамперед поставити перед собою ціль і намагатися досягти її. Тоді легше жити, бо людина знає, що їй потрібно від життя, знає, чого саме вона хоче.
Моя мета зараз — добре вчитися. Я вважаю, якщо захотіти, то все обов'язково здійсниться. Звичайно ж, майбутнє своє я уявляю світлим, хорошим. Варто лиш вірити у свої сили, у себе.
Як усе буде — покаже час. Та недаремно в народі кажуть, що людина — коваль свого щастя, вона сама будує власне
Пояснення:
ответ:Вошел в класс мужчина лет тридцати пяти, среднего роста, с красноватым, словно огрубевшим на морозе лицом. Белки глаз - в красных прожилках, как будто долго шел против ветра. Коротковатый, коричневый пиджак в обтяжку. Под пиджаком чувствовались такие мускулы, что не учителю впору, а какому-нибудь матросу. Мы и решили вначале, что это слесарь-водопроводчик, бывший боцман какой-нибудь, пришел чинить лопнувшую на днях трубу.
Мужчина подошел к окну, открыл фрамугу, потом вытащил из кармана пиджака мятый носовой платок, высморкался, вернулся к столу и сказал :
- Меня зовут Иван Павлович. Я у вас буду преподавать физику.
Голос грубоватый, взгляд внимательный, со смешинкой, оценивающий.
Объяснение:
