Он готовится к дуэли трезво и спокойно: "...велев седлать лошадей... оделся и сбежал к купальне... вышел из ванны свеж и бодр, как будто собирался на бал". Вернер (секундант Печорина) взволнован предстоящим поединком. ... Дуэль -- страшный, трагический решения споров, и единственное его достоинство в том, что он предполагает абсолютную честность обеих сторон, Любые хитрости во время дуэли покрывали несмываемым позором того, кто пытался хитрить. ... Через полтора месяца после дуэли Печорин откровенно признается в дневнике, что сознательно поставил Грушницкого перед выбором: убить безоружного или опозорить себя
Объяснение: последний разговор с доктором
В разговоре с доктором Вернером Печорин действительно «раскрывает» свою душу. Причина этому очевидна. «Исповедь» состоялась накануне дуэли, возможной смерти героя. И, конечно, с приближением столь значимого поворотного момента в жизни хочется подвести некий итог, рассказать о самом сокровенном, о том горьком, что терзает душу на протяжении стольких лет.
Но нельзя сказать, что Печорин был до конца откровенен с доктором: он все же не открыл ему тайну о Вере, о единственной женщине, которая, как говорит сам Печорин, смогла понять его. Хотя понимание характера Печорина, равно как и непонимание, не сделало влюбленных в него женщин счастливыми.
Прокопов Владимир 9АІван спотикнувся, упав, але зразу ж підскочив і, загубивши колодки, побіг босими ногами по бетонних уламках, що розкидав вибух. Позаду чулися крики, гулко тріщали автоматні черги, попереду була остання перешкода — напівзруйнована заводська стіна, а далі — вулиці, що потопали в зелені.
Він узяв у зуби пластмасову ручку пістолета, плигнув, ухопився за край стіни і швидко перескочив її. Упав у колючки, підскочив і щосили побіг.
Позаду чувся гавкіт собак, крики, постріли, але все це вже не могло зупинити його.
Вибух на заводі схвилював населення. Іванові зустрілися два хлопчики, дівчина, та він мовчки пробіг повз них. Постріли чулися скрізь, але це стріляли в інших, бо Іван не чув свисту куль.
Бігти доводилося на гору, підйом ставав дедалі крутішим, але він з останніх сил намагався дістатися до лісу. Та раптом зовсім близько почувся гавкіт. Іван сховався за сосну, підпустив вівчарку ближче і вистрілив. Собака вискнув і впав. Та із-за каменя вискочив вовкодав з нашийником, на якому теліпався повідок. Пістолет заклинило. Собака кинувся, Іван схопив його за нашийник, став душити, але зрозумів, що не впорається. Тоді він з усієї сили вдарив собаку коліном. Щось хруснуло, і пес безсило простягнувся поряд. Іван чекав нападу, собака зі злістю дивився на людину, але лежав нерухомо. Тоді Іван узяв великий камінь, хотів ударити ним вовкодава по голові, але передумав і став тихо задкувати. Пес поповз, скиглячи від безсилої люті, а чоловік кинув камінь, підхопив браунінг і побіг вгору, в ялинові зарості.
