Возлюбленная, описанная в сонетах Шекспира, совсем не похожа на идеальных красавиц художников и поэтов Возрождения. Модным был белокурый цвет волос или золотистый. Королева Елизавета была рыжей, и это повлияло на английский идеал красоты в ее царствование. «Прекрасным не считался черный цвет», — замечает Шекспир в сонете 127-м. А между тем и волосы и взор
Возлюбленной моей чернее ночи,
Как будто носят траурный убор
По тем, кто краской красоту порочит.
Объяснение:
наверно правильно если не правильно то заранее извеняюсь
вот))
Объяснение:
Одна з найвідоміших комедій Мольєра — «Міщанин-шляхтич». Її головний герой — пан Журден, людина, яка нажила собі багато грошей, але була зовсім не аристократичного походження. Журден усіма силами прагнув зрівнятися з представниками вищого світу і робив для цього усе можливе. Він не розумів, що з боку це виглядало досить комічно і ніяк не могло його зробити справжнім аристократом.
Щоб зрівнятися зі шляхтичами, герой комедії винайняв для себе вчителів фехтування, танців, музики і навіть мови. Вчителі швидко зрозуміли недолугість свого учня і, граючи на його почуттях, почали його використовувати як можливість гарно заробити. Розмовляючи між собою, вчителі пана Журдена визнавали, що той хоча і вдавав із себе галантного шляхтича, але абсолютно нічого не тямив у науках і мистецтві. Проте він добре платив, і це для них було найголовнішим.
Це, може, було і добре, що пан Журден був людиною темною і аплодував кожній нісенітниці. Та за його гроші Журдену прощали всяку дурість і його вчителі, і його так звані «друзі». До речі, друзі героя комедії, як і його вчителі, теж користалися його недолугістю і просто тягнули з нього гроші.
Можливо, бажання пана Журдена вивчати мистецтво, науки і культуру поведінки можна було б і привітати, якби усі свої зусилля він не спрямовував лише на те, щоб просто виглядати шляхетним в очах оточуючих. До того ж, Журден через складність наук відкинув усі процеси мислення і логіку, віддавши перевагу найбільш простій орфографії. Адже це заняття не вимагало від нього майже ніяких розумових зусиль.
На щастя, родина пана Журдена не розділяла його честолюбних прагнень і реально оцінювала стан речей. І коли пан Журден відмовився віддати заміж свою дочку Люсіль за звичайного юнака з міщан, його друзі влаштували справжню виставу зі сватанням дівчини. Завдяки маскараду Журден погодився віддати Люсіль за «сина турецького султана», а при цьому ще й отримав найпочесніший у світі чин, вигаданий під час вистави — чин «мамамуші».
За законами комедійного жанру, звісно, п’єса Мольєра «Міщанин-шляхтич» має щасливий кінець. Комедія закінчується одруженням Люсіль і її коханого, а також весіллям маркізи та графа. А турки, які танцювали на весіллі, били пана Журдена шаблями і разом з муфтієм промовляли: «Бийте, бийте, не жалійте!», потім били ще й ціпками, а муфтій промовляв: «Не стидатись, не кричати, — коли хочеш паном стати!».
Таким чином Мольєр і висміяв, і фізично покарав головного героя своєї комедії — недолугого пана Журдена, який за будь-яку ціну прагнув стати шляхтичем. Щодо цього персонажа, то в одному зі своїх афоризмів оптиміст Мольєр висловився так: «Що б не говорили, є в людині щось незвичайне — таке, що ніякі вчені не можуть пояснити». І з цією безумовно мудрою думкою неможливо не погодитися.
