Казка про подорожник
Одного дня хлопчик прогулювався разом зі своєю мамою парком. Вони веселилися, бігали, стрибали, сміялися, і насолоджувалися життям. Гуляли аж до самого вечора. Усі люди вже були вдома, пили чай, а мати із сином навіть не помічали, що вже вечоріє.
Через деякий час мати сказала сину: "Ходімо вже додому, тато хвилюється". По дорозі додому трапилася неприємна подія: хлопчик впав і поранив коліно. Він заплакав. Але мати не розгубилася і почала шукати подорожник. Знайшовши його, швидко приклала до рани. Хлопчик заспокоївся, біль почав втихати.
Тема твору "Шинель", — це людські страждання, що заздалегідь є соціально визначеними, оскільки багато що в житті залежить від чину (посади). Головний персонаж твору — Акакій Акакійович Башмачкін. Підкреслюючи типовість життєвих доль "маленьких людей", Гоголь навмисно дає нам непевні характеристики Акакія Акакійовича: в "одному департаменті", "один чиновник", "трохи рябуватий", "трохи рудуватий" влаштувався на службу, і "цього ніхто не міг пригадати". Його життя вже запрограмоване чиновницькою ієрархічністю стосунків у суспільстві. Чиновник щоденно ходить на службу, ретельно переписує папери. Здається, сам автор вражений тим, що духовний світ Башмачкіна настільки обмежений, — чиновник бачить сенс свого існування в переписуванні літер. Він з приємністю пригадує день, що минув, сподівається на завтрашній, зворушено посміхається. І коли Гоголь повідомляє читачеві про низький чин свого героя ("вічний титулярний радник"), то цим ніби визначає фатальність усіх подій, що будуть пов'язані з життям цієї людини.
Та ось у житті "маленької людини" з'являється мрія: придбання нової шинелі. Ця мрія настільки захопила героя, що він ладен терпіти від колег і насмішки, і образи. У всьому відмовляє собі Башмачкін, щоб накопити грошей на омріяну річ. І ось нарешті шинель у нього в руках — яка безмежна радість! Та щастя чиновника було недовговічним: шинель украли. Це стало справжньою трагедією для Акакія Акакійовича. Куди тільки він не звертався за до — усюди зустрічав лише байдужість, зневагу й крик, бо своїм виглядом "маленької людини" він створював враження жалюгідного створіння. Наляканий прийомом у "високої особи", Башмачкін захворів і помер: "І Петербург залишився без Акакія Акакійовича, нібито в ньому його ніколи й не було. Щезла і зникла істота, ніким не захищена, нікому не дорога, ні для кого не цікава, що навіть не привернула увагу і природознавця, який не пропускає нагоди посадити на шпильку звичайну муху та роздивитися її в мікроскоп..."
