История любви Пушкина и Гончаровой.
Объяснение:
Познакомились они случайно, на очередном балу.
Юной Наташе было всего 16, но она с первого взгляда покорила прославленного поэта красотой и изяществом. Мать девушки не спешила выдавать дочь замуж, просто женщине не нравились политические высказывания поэта, ведь Пушкин был анархистом, а Гончарова старшая почитала монархию. Тем не менее, недовольство потенциальной тещи не остановило Пушкина, и некогда гулена твердо решил заполучить благородную красавицу, а сделать это можно было одним браком. Пушкин отправил письмо императору с дать разрешение законную роспись, на что тот ответил положительно. Перед этим Александр Сергеевич метался из Петербурга в Москву, из Москвы в провинции, пытаясь забить поселившуюся в сердце тоску.
Получив радостное известие, Пушкин возвратился обратно состоялась, а вот свадьбу пришлось отложить: внезапно умирает дядя Пушкина, из-за чего поэт едет в Болдино решать вопрос с имением. После долгожданной свадьбы поэт делится впечатлениями: "Я женат - и счастлив; одно желание моё, чтоб ничего в жизни моей не изменилось - лучшего не дождусь. Это состояние для меня так ново, что, кажется, я переродился. "
Дальше молодожены переезжают в Петербург, Наталья рожает детей. С появлением внучат теща Пушкина становится мягче и дружелюбнее, видимо, осознав, наконец, привязанность и любовь мужчины к своей дочери. Наталью все же продолжали звать на балы. К тому же Пушкин стеснялся своего роста, ведь супруга была выше его аж на 10 см. Спустя мгновение Наталья знакомится с неким Дантесом, оказывающем госпоже Пушкиной внимание. Александр в ярости вызывает француза на дуэль, но тот наскоро женится на родной сестре Наташе, избегая, таким образом, столкновения.
В последние годы своей жизни Пушкин попросил не скрывать свое самочувствие от жены, медленно подготавливая ее к безысходному. Наталья утверждала, что с кончиной любимого мужа она лишилась части своей души. Женщина плакала, почти ничего не ела, носила траур, не желая куда-либо выезжать. Всякие балы и мероприятия боле ничего не значали: Наталья закрылась от земных благ, до конца дней помня лишь свою любовь.
Історію Київської Русі звичайно починають з 862-го року, але історія її почалася значно раніше. Предки, слов'яни, з'явилися в Європі ще у глибокій старовині. Про те, де слов'яни жили в доісторичну епоху, існують різні думки серед учених
За останній час більшість з них вважає, що у ту віддалену епоху слов'яни жили в південно-західній частині Європейської Росії на південь від річки Прип'ять. Звідти вони по річках рушили в різні боки - на захід, південь і схід.
В кінці IV століття до Р. X. східні слов'яни, відомі тоді під ім'ям антів, вели боротьбу з готами під буттям на чолі свого вождя Божа.
Всі слов'яни у той час були язичниками і жили в окремих селищах.
Таке селище, обгороджене земляним валом і дерев'яними стінами, звалося містом. З міст виділилися: Київ, Новгород, Смоленськ і Чернігів.
Слов'яни ділилися на племена з різними назвами. На чолі племен стояли князі, які вирішували військові і державні питання. Але для рішення особливо важливих адміністративних, законодавчих і судових справ збиралася рада всього народу (т. наз. "віче").
Князь звичайно вибирався народом, і вже в ті часи існували міста-республіки з демократичною формою правління (Новгород, Хлинов, Псков). Свою незалежність ці міста втратили в XV столітті, потрапивши під владу великих князів московських. Потрібно відзначити, що в цей період в Середній і Західній Європі були вольні міста, але вони не займали такої обширної території, як слов’янські міста-республіки. Так, наприклад, Новгородська земля за площею була в два рази більше Франції.
