На протяжении всей своей жизни каждый из нас сталкивается с понятием доверия к человеку, доверия друг к другу. Мы каждый день совершаем определенные поступки и дела, ходим на работу, ездим по делам и в гости, одним словом, - живем. А, между тем, без доверия к другим людям не проходит и дня. И чаще всего мы не задумываемся об этом. Мы доверяем свое тело и свою жизнь врачу, архитектору и строителю, свою судьбу – учителю, юристу и политику. Садясь в транспорт, мы целиком вверяем себя в руки пилота, машиниста, или водителя. Нам и в голову не приходит, что пилот при посадке самолета «на спор» зашторит перед собой стекло кабины и полностью доверится неисправным приборам. Или, что машинист поезда, обманув приборы, спит на ходу, а водитель троллейбуса на ходу не смотрит на дорогу, а посылает любимой эсэмэску. Мы верим, что это не так! Мы хотим верить, что каждый, от кого зависит наша жизнь и судьба, а также жизнь и судьба наших родных и близких,- честно и добросовестно выполняет свой долг и свои обязанности. Мы верим друг другу! Мы просто обязаны верить! А без этой веры жизнь каждого превратилась бы в кошмар. Но жизнь многолика и разнообразна, как сами люди. И, к сожалению, не все добросовестно выполняют свой долг. В силу самых разных причин. Ведь недаром же придуманы пословицы: «Доверяй, но проверяй!», и «Береженного бог бережет!». И каждый из нас старается быть начеку, чтобы слепо не доверяться случаю по принципу: «Авось, пронесет!» Думаю, что каждый человек мог бы рассказать много случаев о доверии к другим людям, с которыми ему пришлось столкнуться. Я же приведу два рассказа из своей жизни. Два рассказа о доверии. Они разные и поучительные.
1840 році Тарас Шевченко надрукував поетичну збірку «Кобзар». 1843 — 1845 рр. поет відвідав Україну. За кілька місяців він устиг побувати в багатьох місцях Київщини, Чернігівщини та Катеринославщини (тепер Дніпропетровська область). Поет гостював у ліберально настроєних панів. Але найбільше його вразили побачені картини злиденного життя кріпаків, їхнє безправне становище. Побував Тарас і на місці розташування славної Запорозької Січі. У рідному селі Шевченко побачився з братами й сестрами, застав ще живого діда, намалював його, а також свою хату.
У 1845 році поет повернувся до Петербурга, завершив навчання в Академії, видав на власні кошти «Живописну Україну» — серію картин, де відображено історичні місця України, її побут і природу. Написав п’ять поем: «Кавказ», «Єретик», «Великий льох», «Наймичка», «І мертвим, і живим…» та всесвітньо відомий «Заповіт».
У 1846 році Тарас Шевченко вирушив до України з метою там оселитися, знайшов роботу в Київській археографічній комісії та почав змальовувати й описувати історичні пам’ятки по всій Україні. Цього ж року в Києві поет познайомився з викладачем історії Київського університету, в майбутньому — видатним ученим-істориком, письменником та публіцистом М. Костомаровим, який загітував Шевченка вступити до таємної політичної організації — Кирило-Мефодіївського братства, яке поширювало ідеї слов’янського єднання
5 квітня Шевченка було заарештовано і відправлено до Петербурга. У казематі, провів Тарас Григорович квітень і травень. Проте Шевченка звинувачували, головним чином, не в участі в Кирило-Мефодіївському братстві, а в написанні революційних творів.
Після закінчення слідства поет засланий до Оренбурзького окремого корпусу рядовим солдатом на 10 років без права писати
Але Шевченко продовжував писати, ховаючись від унтерів та офіцерів, на випадково знайдених шматках обгорткового паперу оцупком олівця, хтозна-як добутого
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
