1. Греція
2. Гомер
3. VII до н. р.
4. Про самого Гомера та про його життя немає жодних достовірних свідчень або принаймні доказів, що авторство поем належить одній людині, а не групі людей. В античну добу були відомі дев'ять більш-менш докладних життєписів Гомера. Проте, вони не заслуговують істотного інтересу, оскільки всі вони вигадані граматиками часів римського імператора Октавіана Августа. Так само малого значення мають збережені донині численні зображення Гомера, погруддя якого часто зображують поета в умовній ідеалізованій формі, у вигляді сліпого старця.
Ні місця, ні часу народження Гомера антична традиція так само не знала. Щодо століття, в якому жив поет, стародавні автори дуже розходяться. Частина грецьких письменників відносили його до епохи Троянської війни, що нібито мала місце в період 1194—1184 років до н. е., датували різними іншими міфологічними подіями від 1130 до 910. Кратет Пергамський стверджував, що він жив до переселення Гераклідів; історик Ефор Кімський відносив його до епохи спартанського легендарного законодавця Лікурга; Феопомп — до часів вторгнення кіммерійців та Евфоріон свідчить, що він жив на 500 років пізніше Троянської війни. Таким чином, між найбільш раннім часом, до якого відносять життя Гомера, і найпізнішим утворюється проміжок не менше ніж у 460 років. Найвірогіднішим вважається розрахунок Геродота, який писав, що Гомер народився за 400 років до його часу, отже, близько 850 року до н. е.
Батьківщина Гомера, як і його вік, також становить предмет суперечки. Звичайно наводяться сім міст, які вважали його своїм громадянином. Епіграма у Авла Геллія, давньоримського історика і філолога 2 століття, називає: Смірну, острів Родос, Колофон, Саламін (місто на Кіпрі, не плутати із островом Саламін), Іос, Аргос і навіть Стародавні Афіни. Водночас варіації цієї епіграми називають ще Кіму в Малій Азії, острови Хіос, Пілос та Ітаку. Деякі з цих міст тому вважаються батьківщиною Гомера, що в них особливо процвітала гомерична поезія, інші домагання ґрунтуються на зв'язку грецьких колоній.
Сучасні дослідники схильні відносити його діяльність до VIII або навіть VII століття до н. е., зазначаючи як основне місце його перебування острів Хіос або який-небудь інший регіон Іонії, що існувала в центральній частині західного узбережжя Малої Азії. Більше за інші міста Смірна або є острів Хіос могли стати родючим ґрунтом для епічної поезії. На користь Смірни свідчить добра обізнаність Гомера у тамтешній топографії, яку він демонструє в «Іліаді». На думку Вільгіельма Дерпфельда, німецького архітектора та археолога класичності, Гомер міг відвідати усі ці місця та регіони (Мікени, Трою, палац Одіссея на острові Ітака), які він описав в «Іліаді». Крім того Діодор Сицилійський пише, що Гомер відвідав навіть Єгипет. На острів Хіос як місце народження вказував Симонід Аморгоський, давньогрецький поет 7-6 століть до н. е.
Тому Гомера слід вважати іонійцем, як за загальним його характером, так і за окремими рисами його поем. Місцем смерті поета прийнято вважати кікладський острів Іос.
Відсутність достовірних відомостей викликала вже в античності подвійне ставлення до Гомера. Так, за часів до Геродота (до 5 століття до н. е.) існувала думка про те, що Гомер був не однією історичною особою, але являв собою колективне позначення для поетів стародавнього героїчного епосу в цілому. Пізніше, від часу Платона (4 століття до н. е.) і засновника гомерівської критики Аристарха Самофракійського (2 століття до н. е.), утвердилася думка, що Гомер був одноосібним творцем «Іліади» та «Одіссеї». Наразі, хоча питання і не ставиться в такій виразній і простій формі, науковці також поділяються на «ревнителів єдності» (Einheitshirten), та «мисливців за піснями» (Liederjäger).
5. " Ілліада" та "Одіссея"
6. Люди вважають що Гомер був сліпим (його ім'я з давньогрецької перекладається як сліпий). Ще вважають, що Гоме - це не 1 людина, а декілька однодумців.
Иван Петрович менее беспокоился об успехе своих намерений. В тот же вечер призвал он сына в свой кабинет, закурил трубку и, немного сказал: «Что же ты, Алеша, давно про военную службу не поговариваешь? Иль гусарский мундир уже тебя не прельщает!..» — «Нет, батюшка, — отвечал почтительно Алексей, — я вижу, что вам не угодно, чтоб я шел в гусары; мой долг вам повиноваться». — «Хорошо, — отвечал Иван Петрович, — вижу, что ты послушный сын; это мне утешительно; не хочу ж и я тебя неволить; не понуждаю тебя вступить... тотчас... в статскую службу; а покамест намерен я тебя женить».
— На ком это, батюшка?— спросил изумленный Алексей.
— На Лизавете Григорьевне Муромской, — отвечал Иван Петрович; — невеста хоть куда; не правда ли?
— Батюшка, я о женитьбе еще не думаю.
— Ты не думаешь, так я за тебя думал и передумал.
— Воля ваша, Лиза Муромская мне вовсе не нравится.
— После понравится. Стерпится, слюбится.
— Я не чувствую себя сделать ее счастие.
— Не твое горе — ее счастие. Что? так-то ты почитаешь волю родительскую? Добро!
— Как вам угодно, я не хочу жениться и не женюсь.
— Ты женишься, или я тебя прокляну, а имение, как бог свят! продам и промотаю, и тебе полушки не оставлю! Даю тебе три дня на размышление, а покамест не смей на глаза мне показаться.
