Кавказский Пленник - несомненно является одним из
самых известных русских рассказов. Написан в 1872 г.
Львом Толстым, он завоевал широкую популярность
и сюжет его позже был осуществлен в фильме
режиссера Сергея Бодрова. Рассказ касается русских
солдатов (Жилин и Костылин), которые попадают
в руки кавказских повстанцев и как он сбегает.
Известно, что фильмы и книги могут отличаться и эта
пара не является исключением. Поэтому, нам стоит
отметить те элементы, которые отличаются и спросить,
поч му? Пр этом, станет ясно, что фильм рассказ не
всегда разделяют одни и те же аспекты.
Можно считать, что одни из самых важных разниц
между фильмом и рассказом, которые появляются
в фильме, являются изменение времени, жестче
изображение войны и изменение конца рассказа.
Эти три аспекта добавляют к уникальностью фильма
и произведут глубокое впечатление на зрителей.
Оригинальный рассказ имеет место на Кавказе в XIX
веке во время кавказской войны. Фильм, наоборот,
имеет место в XX веке. Трудно поверить, что этот
контраст вполне случайно, а поэтому можно считать
его важней частью в создании фильма. Он показывает,
что рассказ Толстого до сих пор может иметь глубокое
значение а также, что война и люди, которые
участвуют в ней, не изменяются со временем.
Фольклорно-міфологічна основа "Пісні про Гайавату" Г. Лонгфелло з'єднує її з багатьма віддаленими з точки зору літературної взаємодії українськими творами. Хвиля захоплення фольклором набуває міжнаціональний характер у другій половині XIX - на початку XX століття, і це дає можливість встановити паралелі, провести аналогії, знайти типологічно схожі риси і розбіжності. Примітно те, що майже одночасно з "Лісовою піснею" з'явилися такі першокласні літературні досягнення, як повість 'Тіні забутих предків "Михайла Коцюбинського, драматичний етюд" Над Дніпром "Олександра Олеся," Казка старого млина "Спиридона Черкасенка, де знаходимо міфологізації початкового побуту і первинних культів. Язичницький міф, зацікавленість дохристиянським світом, виражені в цих творах, свідчать про самобутність явища, перш за все на рівні світогляду, філософії, міфопоетики.
Типологічне зіставлення "Пісні про Гайавату" Г. Лонгфелло і "Лісової пісні" Лесі Українки дозволяє твердити про чимало загальному і своєрідному на багатьох рівнях їх організац іб обробки фольклорного матеріалу визначається трохи відмінними типами авторської свідомості. Якщо Г. Лонгфелло розвиває романтичну модель художнього мислення, то Леся Українка синтезує різні типи художньої свідомості. Потім вона має більш широкі можливості вільного волевиявлення, розвитку фантазії у створенні "язичницького сюжету". У драмі-феєрії глибше трактується проблематика, використані нетрадиційні методи, більше символіки.
Объяснение:
