Не позволяй душе лениться
Де позволяй душе лениться
Чтоб вступе волу не толочь,
Душа обязана трудиться
И день и ночь, и день и ночь!
Коть дать ей вадумаешь поблажку
Освобожая от работ,
Она последнюю рубашку
С тебя безжалости сорвёт
Тони ее от дома к дому,
Таши с этапа на таn,
По пустырю, по бурелому,
Через сугроб, через ума!
А ты хватай ее за плечи,
Уч и мучай дотемна,
Чтоб жить с тобой по-человечьи
Училась заново она.
Не разрешай ей спать в постели
При свете утренней звезды,
Держи лентяйку в черном теле
И не снимай е нее ушы
Она рабыня и царица,
Она работница и дочь,
Она обязана трудиться
И день и ночь, и день и ночь!
146​

Багато цікавих та повчальних ми читали на уроках української літератури. Та найбільше з усіх мене вразив "Федько-халамидник" Володимира Винниченка.
Головний герой - хлопець з бідної сім'ї на ім'я Федько. Його батько працює на друкарні. Мені подобається його чесність та відвертість. Він знає, якою має бути справжня дружба. Цьому його навчив батько. Звісно, він робить немало шкоди своїм сусідам (і не тільки). Але хто не був халамидником у дитинстві?!.
Інший хлопчик, Толя, - це син господарки будинку, в якому мешкає Федько з батьками. Толя хоче бути схожим на Федька, та все одно, залишається злим, хитрим та підступним. Він неймовірно заздрісний малий. Толя стає винуватцем трагічної загибелі Федька. Не дивлячись на те, що Федько врятував йому життя та брав його провину на себе, Толя не шкодує втраті. Уявіть, ця страшна подія не міняє хлопця на краще - він грається під час похорон Федька чижиком, якого виграв і забрав у Федчиної матусі.
Автор майстерно зобразив головних героїв та події твору. Настільки майстерно, що я ледь втримав сльози, читаючи книжку.
Тепер я хочу дізнатися, які ще твори є у Володимира Винниченка і обов'язково прочитаю їх. А всім тим, хто ще не знайомий з "Федьком-халамидником" - я раджу зробити обов'язково це.

(не мое)

Мій улюблений куточок природи знаходиться просто перед нашим будинком. Це палісадник — невеликий обгороджений садок. Розбив його один з мешканців нашого будинку, Віктор Іванович. Щодня його можна було бачити в цьому палісаднику. Він доглядав за вишневими деревами, які щедро плодоносили, яблунями, абрикосовими деревами. Є в палісаднику і ягідні кущі. Тут ростуть і звичайні дерева: липа і горобина. І немає вільного клаптика землі, не рахуючи стежин. Просто до невеликого фарбованого ослона тягнеться квіткова грядка. Огорожа палісадника нехитра. Вона зроблена із сухих гілок дерев. Згодом Віктор Іванович уздовж всієї огорожі посадив дикий виноград, і невдовзі за живоплотом важко було розгледіти людину. Можливо, через цю огорожу ми не відразу звернули увагу на те, що Віктор Іванович перестав там з'являтися. Від сусідів довідалися, що він занедужав і його відвезли до лікарні.

Одного разу увечері я зайшов у палісадник, присів на ослін. Мені здалося, що от-от скрипне хвіртка і увійде Віктор Іванович. Цей куточок природи відкрився мені з іншого боку. Всюди відчувалася турботлива рука літньої людини. Кожне дерево, у тому числі липа і горобина, акуратно обкопані. Між квітами на грядці жодної травинки. Коли одні квіти закриваються на ніч, інші розпускають свої пелюстки.