Этим он хотел показать,какая бывает старость.Имя бы не вызывала такое сочувствие.Старуха-понимается как старая женщина,одиночество и постепенное схождение с ума.
Она уже давно привыкла,что у нее не получается ворожить,но даже на склоне своей жизни,она мечтает и надеется.Даже когда она заколдовывала Чарли,то надеялась.Но не получивши результата,как и всегда,она решила скрасить свое одиночество.В мечтах она надеялась говорить с Чарли по вечерам,что бы было на скучно.Но в реальной жизни очень тяжело было не выдать ему,что она его видит.
Когда Чарли стал навидимым,то мечты так и посыпались.Он хотел и бегать по горам,и таскать кур с ферм,и свиней пинать,и девченок щипать.Но когда старуха объясняет,как тяжело быть невидимым.Мне кажется,что любой человек,какие бы не были у него родители,любит их.А жить с незнакомой женщиной"не то тетка,не то двоюродная бабка,не то еще кто-то",думаю мало ли кто согласился бы.И ни кто,будь то взрослый человек или ребенок,не будет поддерживать отношения с человеком,о чувствах которого ты не заботишься.
Мне кажется,что автор хотел показать,что ничто не может заставить человека жить с другим человеком против его воли.Эта несчастная упустила свой шанс в молодости и явно жалеет об этом.Даже пообещав исполнить мечты Чарли,она не может его удержать.И Чарли,ПОЛУЧИВ НЕМНОГО ЖЕЛАЕМОГО,понимает что не в этом счастье.Мне кажется,что смысл рассказа,что надо заводить друзей,детей,семью.А не ждать,что какая-нибудь мифическая мечта осуществится.И понять на закате дней,что ты в жизни не дождался своего "фейерверка",и остался один.
Мне кажется,что нет.Старухи он нужен был всего лишь на короткое время." БУДЕТ У МЕНЯ СОБЕСЕДНИК,ВСЮ ВЕСНУ И ДО КОНЦА ЛЕТА.А УЖ ПОТОМ,КАК УСТАНУ ОТ НЕГО,ЗАХОЧЕТСЯ ТИШИНЫ,СПРАВАЖУ ДОМОЙ"Я не думаю,что это сделало бы ее счастливей.А держать его силой,только сделать себе хуже,ведь человек может тебя и возненавидеть.
я думаю так.может тебе это и
ОбъясБіблійні мотиви та образи в творчості українських письменників 19-20 століть
Кінець ХІХ — початок ХХ ст. – один із найцікавіших і найскладніших періодів не лише в мистецтві, а й у суспільному житті. Суспільство втрачає духовні орієнтири, не знає, у що вірити та куди йти. А література, не задовольняючись формами критичного реалізму, теж немовби опинилася на роздоріжжі. Перед письменниками стояло завдання осмислити кризу в соціальному середовищі та мистецтві і віднайти шляхи подальшого розвитку культури.
Донедавна українську літературу кінця ХІХ — початку ХХ ст. не досліджували комплексно, як систему, не вивчали об’єктивно, із врахуванням усіх мистецьких явищ і фактів, не розкривали широту й різноманітність оновлення стильових особливостей літератури. В останні роки інтерес дослідників-літературознавців до цієї культурної епохи значно зріс, що викликало неоднозначні, інколи навіть діаметрально протилежні погляди на проблему визначення художніх методів та стилів художньої літератури кінця ХІХ – початку ХХ ст.
Серед теоретичних проблем, висунутих літературним процесом 90-х років ХІХ ст. і початком наступного, можливо, центральною є проблема визначення художнього методу, проблема поєднання традицій та новаторства в літературі.
Українська література кінця ХІХ — початку ХХ ст. – явище загальноєвропейського типу, і, як така, вписується у той процес зміни типів художнього мислення, методів, стилів, який визначає історико-літературний розвиток майже всіх європейських (у тому числі й слов’янських) літератур цього періоду. Загальновизнано, що в кінці ХІХ — на початку ХХ ст. в усіх європейських літературах розпочиналося становлення модернізму – художньої системи, принципово відмінної від художньої системи критичного реалізму.
В історії української літератури кінець ХІХ – початок ХХ ст. – період, позначений активним протистоянням і поєднанням реалізму й модернізму, традиційного та модерного мистецтва.
Бiблiя (книга) — визначна пам'ятка свiтової лiтератури. На сторiнках Бiблiї багато прекрасних, поетичних легенд. Цi легенди давним-давно iснували в народi i передавались з уст в уста. Потiм, через багато столiть, мудрецi i поети почали в рiзний час записувати їх, потiм цi записи були зiбранi в "Бiблiю". Ця книга включає в ритуальнi i юридичнi кодекси, iсторичнi хронiки, мiфи, народнi пiснi (переможнi, величальнi, поховальнi, сатиричнi, любовну лiрику тощо).
Iз часiв середньовiччя i до наших днiв лiтература черпає з Бiблiї теми, сюжети i мотиви, переосмислюючи їх вiдповiдно до вимог та iдей свого часу.
Найбiльшою популярнiстю серед українських письменникiв користувалася притча про сiяча, що пояснюється просвiтительською функцiєю лiтератури, прагненням вiдкривати народовi очi на його життя. До неї не раз звертався Тарас Шевченко ("Чигирине, Чигирине...", поеми "Сон" i "Кавказ", "Саул", "Не нарiкаю я на Бога") i Пантелеймон Кулiш ("Дума", "Старець", "Неньчина пiсня"). Цю притчу у демократично-просвiтительському дусi перетлумачують Юрiй Федькович ("Нива", "Дикi думи", "Думи мої, дiти мої") Михайло Старицький ("На новий рiк", "Нива").
Молоде покоління українських письменників, розквіт творчості яких припадає на цей період, під впливом соціально-культурної ситуації в Україні і нового досвіду європейських літератур дедалі більше усвідомлює обмеженість критичного реалізму, необхідність змін, відходу від традиційних проблем і форм їх зображення. Визрівали протест проти натуралізму, вузького просвітянства, "грубого реалізму", бажання якось наблизитися до новітніх течій європейської літератури, зруйнувати стереотипи і нормативи реалістичного побутописання.
Своєрідність літературного розвитку кінця ХІХ – початку ХХ ст. розуміли вже сучасники. У 1901 р. І.Франко пише про традицію й новаторство творчості молодих українських письменників у статті "З останніх десятиліть ХІХ віку": "Засвоївши літературні традиції своїх учителів, молода генерація письменників, до яких належать Ольга Кобилянська, В.Стефаник, Л.Мартович, Антін Крушельницький, Михайло Яцків і Марко Черемшина, прагне відображати своєрідність українського життя у зовсім новій європейській манері" [1, 108]. У цій статті І.Франко велику увагу приділяв дослідженню нових особливостей літератури кінця ХІХ — початку ХХ ст., правдиво висвітлив ті риси, що відрізняли "нову школу" літератури від "старої", а в статтях, "Старе й нове в сучасній українській літературі", "Принципи й безпринципність" та ін. продовжив розмову на цю тему.
Академік О.І.Білецький зауважував, що література кінця ХІХ — початку ХХ ст. – це час народження нової формації реалізму, для якої не знайшли ще вдалої назви, хоч для кожного ясно, що реалізм М.Коцюбинського, В.Стефаника, С.Васильченка та ін. відрізняється від реалізму їхніх попередників: "Це в усякому разі народження нової реалістичної літератури, що живилася ідеалами наукового соціалізму і вела боротьбу проти просвітянства, що вироджувалося, проти декадентства і "чистого мистецтва"" [2, 70].
