ответ:О чести и бесчестье меня заставила задуматься повесть Пушкина "Капитанская дочка". Не случайно эпиграфом к ней является пословица "Береги честь смолоду", которая сразу настраивает на нужное восприятие произведения и его героев. Те герои, которые не запятнали свою честь, вызывают симпатию : это Пётр Гринев, Маша Миронова, её родители, а презрения достоин тот, кто поступил бесчестно и подло : таким оказался Алексей Швабрин. Его поступки - это поступки человека завистливого, трусливого и мстительного. Зависть, страх за свою жизнь, жажда мести толкнули его на путь бесчестья, и этот путь привёл Швабрина к заслуженному наказанию. Именно такой финал мне понравился.
О чести и бесчестье заставляет задуматься и рассказ "Кавказ" Бунина. Бесчестно поступают герои рассказа : молодая женщина, изменяющая мужу, и её тайный любовник. Поэтому рассказ завершается трагически - самоубийством мужа героини. Это произведение мне понравилось меньше, так как проблема, которую автор освещает, наверное, больше касается
Объяснение:
а ты мне
Оповідання починається з опису прекрасного літнього ранку. Ранок – символ нових надій, пробудження і переродження людської душі. В озері, яке є символом джерела життя, очищення, початку і кінця всього сущого на землі, квітнуть священні квіти лотоси – символи духовної чистоти і святості. Берегом озера знічев”я походжає Будда – божество, символ добра, гармонії, моральний ідеал людини. Будда випадково заглядає в глибину озера, де можна побачити пекло, і його погляд падає на грішника Кандата, який покараний за страшні злочини, які він вчинив за життя. Будда ніби переглядає гріхи Кандати і раптом серед них бачить один-єдиний добрий вчинок: колись Кандата в павучка і не наступив на нього. Цього для Будди було досить, щоб дати злочинцю шанс, адже павук – символ зв”язку між світами, між простором і часом, символ найвищої мудрості, він пряде нитку життя.
Будда бере тоненьку павутинку, символ тієї нитки долі, один кінець якої знаходиться у руках долі, і опускає її в озеро. І цією павутинкою, ниточкою між раєм і пеклом, злодій міг би вибратись назовні, врятуватися від пекельних мук, але не судилося… Його власна сутність, тобто, відсутність співчуття до ближніх, до інших нещасних, не дозволила врятуватися самому та й врятувати інших. Кандата знов і вже назавжди упав у море крові, а Будда у печалі пішов собі геть.
